Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
Усвідомивши небезпеку та відсутність перспектив нормального життя до кінця, Ігор усе одно біг, не випускаючи з вигляду згорблену спину Проші Балабана. Останні панічні страхи перед майбутнім із кожним широким стрибком усе більше змінював п'янкий азарт: він на свободі, він на волі, хай недовго, але його не охороняють автоматники. Рухи ставали дедалі впевненішими, і ось Вовк уже наздогнав на диво спритного старого, порівнявся з ним.
Балабан дихав уривчасто. Видно, спроба знайти в собі другу молодість давалася нелегко. Та злодій вперто біг, дивлячись не перед собою, а під ноги, аби не перечепитися об повалені сухі стовбури чи корчі. Голуб рухався в авангарді, і Вовк знав: той ще раніше примудрився роздобути план місцевості, намальований майже точно — похибка в межах припустимого. Зараз він вів невеличкий гурт утікачів навпростець через тайгу, збираючись дістатися берега річки.
Форсувати її бродом навряд чи вийде отак відразу. Але план передбачав, що втікачі зайдуть у воду та рухатимуться кілька кілометрів униз за течією, збиваючи зі сліду погоню — собак нацькують неодмінно. Потім знадобляться сили для ривка, аби забратися глибше в тайгу й пересидіти. Місцина, що розкинулася тут, поруч із середньою течією, страшна, глуха, згубна. Глуха Вільва — річка небезпечна. На ділянці, вздовж якої розгорнулася мережа таборів, там, де течія середньої сили, обабіч не зустрінеш людського житла. Лиш болота й комарині хмари. Але якщо поволі спускатися далі, за течією вниз, уже є надія зустріти людей.
Ідея сплавлятися належала Вовкові. Для цього блатним вдалося роздобути моток міцного дроту. Не дуже великий. Але достатній для того, щоб міцно скріпити між собою кілька колод. Поки не вдарили холоди, плисти за течією цілком реально ночами. За приблизними розрахунками, до першого людського житла втікачі зможуть дістатися за дві–три доби після того, як почнуть сплав. Погоня вляжеться теж через кілька днів — якщо собаки не візьмуть слід, а в'язні знайдуть у собі сили перечекати весь цей час у тайгових нетрях.
Власне, на цей випадок, як зрозумів Ігор, старий злодій «готував» нещасного Льоньку — Рохлю. Не натякаючи на свою обізнаність в огидних подробицях плану втечі, Вовк перехопив ініціативу: запропонував варіант спуску за течією вниз. Це доволі просте рішення значною мірою могло зняти важливу проблему їжі. Попервах утікачі спробують перебитися сухарями, котрі збирали злодії та змогли непомітно принести на лісосіку. Сухий хліб склали в саморобну торбинку. Голуб прихопив її, коли пішов першим. До того ж осінь у тайзі відкривала перед чоловіками багато можливостей, даруючи гриби та ягоди. Крім невеличкого запасу сухарів, їм пощастило роздобути сірники та озброїтися саморобними ножами й піками: на втечу пахана злагоджено працювали всі кримінальники, зв'язані круговою порукою та кривавою обітницею мовчання.
Значить, вирішив тоді Ігор, можна спробувати обійтися без людожерства. Й за таких розкладів план дістатися Солікамська видавався цілком здійсненним. А там, як попередив Балабан, у певному місці, за певною адресою їх чекають уже від учора. Звісно, доведеться пробиватися через терени й трошки потерпіти злиднів. Та попереду — шлях… ну, якщо не до зірок, то не в безвихідь щонайменше.
Ось які думки роїлися в голові Вовка, коли він разом із старим злодієм та щербатим Голубом пробіг метрів двісті.
А тоді луна принесла слабкий, не аж такий близький, та все ж таки — справжній, не уявний звук пострілу.
Автоматна черга.
Довга.
Втечу помітили.
— Ноги! — вигукнув на бігу Балабан, і припустив так, ніби йому додалися роки та відкрилося друге дихання.
Настала мить, коли Ігор відчув — уже не встигає за старим злодієм, навіть відстає від нього. Чомусь охопила паніка: зараз блатні відірвуться від нього, запетляють, щезнуть із очей, кинуть його серед тайги. Хай гонитва з собаками йде за кимось одним, це допоможе іншим двом виграти час. Осяяло: ось у чому був справжній план — скинути хвоста, розділитися, змусити фраєра гасати між деревами, плутати, збитися з дороги. Рано чи пізно погоня все одно вийде на одинокого втікача.