Бог Світла
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1994, №3-4
- Переводчик: Лариса Маєвська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бог Світла». Краткое содержание книги:
Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.
Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.
— Он як? А що з ним сталося?
Моряк обернувся до нього, придивляючись.
— А хто ти такий, щоб питати? — озвався він урешті.
— Звуть мене Сам. А Ян — мій дуже давній приятель.
— «Дуже давній» — то скільки?
— Багато-багато років тому і в інших краях я знав його, він був капітаном корабля, що орав води не цих океанів.
Капітан раптом нагнувся, вхопив дровеняку й пожбурив нею у пса, який підкрався з протилежного боку пірсу. Пес заскавулів і відскочив під захисток товарного складу. То був той самий пес, що унадився за князем від готелю Гаукани.
— Стережися цих пекельних церберів, — застеріг капітан. — Собаки бувають такі, сякі й перетакі — три різновиди. А в цьому порту жени їх геть усіх подалі від себе.
І він іще раз оцінливо глянув на співрозмовника.
— На твоїх пальцях, — мовив він, киваючи своєю люлькою, — недавно було багато перснів. Сліди від них іще видно.
Сам глянув на свої руки і посміхнувся:
— Твої очі меткі, моряче, не пропустять нічого, — відповів він. — Тому визнаю очевидне: так, зовсім недавно на моїх руках були перстені.
— Виходить, ти, як і собаки, зовсім не той, ким видаєшся; і ти прийшов розпитати про Ольваггу, назвавши його давніше ім’я. Кажеш, твоє імення Сам. А ти часом не з Перших?
Сам відповів не одразу, а якийсь час придивлявся до свого співрозмовника, ніби вичікував, чи не скаже той ще чого.
Мабуть, збагнувши це, капітан заговорив знову:
— Ольвагга, я знаю, був серед Перших, хоча сам він ніколи про це не згадував. Якщо ти сам з Перших або ж з Владарів, то тобі це відомо так чи інак. Тому, сказавши те, я не продав його. Але мені кортить знати, з ким я розмовляю — з другом чи з ворогом.
Сам спохмурнів.
— Ян примудрявся ніколи не наживати собі ворогів, — мовив він. — А як послухати тебе, то тепер у нього не бракує ворогів серед тих, кого ти називаєш Владарями.
Моряк і далі пильно придивлявся до нього.
— Ти не Владар, — нарешті проказав він. — І прийшов сюди здаля.
— Слушні твої слова, — мовив Сам, — але скажи мені, як ти здогадався.
— По-перше, ти старий, — почав капітан. — Владар теж міг би скористатися старим тілом, але не лишався б у ньому надовго, так само як не барився б і в тілі собаки. Надто сильний його страх перед навічною раптовою смертю, що іноді забирає старих. Тому він і не лишався б у старому тілі так довго, щоб аж намуляти на пальцях глибокі сліди від перснів. У багатіїв ніколи не відбирають їхніх тіл. Якщо їм відмовлено в новому переродженні, вони доживають повний цикл свого життя — до останнього дня. Владарі побоялися б збройної помсти прибічників вельможі, якби того спіткала нагла, а не природна смерть. Отож таке, як у тебе, тіло Владарям заграбастати зась. А на пальцях когось із покидьків суспільства не знайти таких відмітин, як у тебе. Тому-то я гадаю, що ти Поважна людина, але не Владар. Якщо ти знаєш Ольваггу з давніх-давен, то ти й сам з когорти Перших, як і він. Із того, яких відомостей ти шукаєш, я бачу, що ти не тутешній. Був би ти з Махартхи, то знав би про Владарів, а знаючи про Владарів, не питався б, чом Ольвагга не може плавати.
— О моряче, схоже, тобі відомо куди краще, ніж мені, про все, що діється в місті Махартха, дарма що ти приплив допіру.
— Я теж з неблизького краю, — ледь усміхнувшись, мовив капітан, — але за дванадцять місяців я бачу двічі по дванадцять портів. Я чую новини, поголоски та всілякі історійки звідусіль — з-понад двох десятків портів. Знаю про двірцеві інтриги і про те, що затівають Храми. До мене долинають таємниці, що їх нашіптують поночі золотавим дівам під аркою з солодких тростин Ками. Я чую про походи кшатріїв та про задумані оборудки заможних купців щодо майбутнього врожаю зерна й прянощів, про спекуляції коштовними каменями та шовками. Я п’ю чарку з співцями й звіздарями, з акторами й челядниками, з візниками й кравцями. А то, іноді, натрапляю на порт, де звили собі кубло пірати, і там дізнаюся, який викуп за якого бранця вони правлять. Тому не дивуйся, що я, припливши з далеких світів, знаю і знатиму про Махартху більше, ніж ти, проживи ти в місті хоч тиждень. А подеколи я навіть чував про діяння богів.
— Тоді, може, розповіси мені про Владарів і про те, чого їх слід мати за ворогів? — спитав Сам.
— Я можу дещо про них розповісти, аби застерегти тебе. Торговці тілами поробилися тепер Владарями Карми. Нині вони тримають у таємниці свої особисті імена — чистісінько як боги! — аби здаватися неупередженими, наче Велике Колесо, що його вони буцімто представляють. Зараз вони не просто собі торговці тілами, а спільники Храмів. Та й самі Храми вже не ті, бо Перші — твоя братія — нині поставали богами і правлять ними з Небес. Якщо ти й справді з Перших, Саме, то шлях твій неминуче веде або до богобуття, або до згуби, коли ти постанеш перед цими новоявленими Владарями Карми.