Сто пригод Барвінка та Ромашки

По росі зоря ласкава, Світлоброва, ледь лукава Тихо вийшла з теремка. Зупинились подорожні. Вояки непереможні, У гайку, біля струмка. Йодом дряпинки змастили. Щоб не вскочили бацили, (Є аптечка в рюкзаку). Ну, Барвінок — відчайдуха! Вимив шию, навіть вуха У студеному струмку! Потім каже: — Любі друзі. Де б поїсти в цій окрузі? Аж занудило мені. — Придивилися — крамничка. У дуплі струнка Синичка Ставить наїдки смачні. Вибирай та їж, будь ласка! Тут і шинка, і ковбаска. Ще й з варенням пиріжки, З холодцем великі миски, І з гірчицею сосиски, І гречані галушки. Подорожніх звуть до хати. Але ніколи сідати За цяцьковані столи. Коник Дзвоник з’їв хлібинку. А Ромашці та Барвінку Галушок смачних дали. Попередила Синичка: — Перетне дорогу річка — Погукаєте пором. Жаль Лелеку, жаль нетягу... Знав він працю і звитягу. Най земля йому пером... Бережіться, дітки. Лиса! Небезпечний цей гульвіса Знову шастає навкруг. Б’є, краде, ламає крильця. Розставляє хитрі сильця По кущах, серед яруг. І зайчаток, і куріпок, Їжаків, курей і рибок Ловить, капосний, і їсть. Пишуть скарги звідусюди, Вже розбійника до суду Викликали разів шість. Правнук він тому Микиті, Що уславився на світі Як гульвіса і шахрай. Наче пан, живе в палаці, Уникає, звісно, праці. Розважається і край. А Барвіночок регоче: — З Лисом стрінуся охоче Бійка з ним уже була! Чи не чула, пташко люба, — Лисовин позбувся зуба Завдяки мені, мала! Де він є, щербатий злюка? — Змайстрували в лісі лука, З вільхи вирізали спис. Хлопчик бавиться: — Ромасю! Не крутись, бо віддубасю! Покажи-но, де той Лис? — Ну, вперед! — кричить Ромашка. — Не повзи, мов черепашка. Веселіш розгін бери! Лине час — дорога дальня. — Раптом вивіска: «Читальня лісової дітвори». Під смерекою — реклама: «Звір і птиця! Тато й мама!. І для вас, і для малят Наша книга важливіша. Ніж питво, повітря, їжа. Ніж цукерки й шоколад! Змалку твори ви любили В. Бичка та Н. Забіли, Всяк данину їм віддав. А сьогодні — Ярмиш, Кава! — Повідомте, чи цікаво, У «Веселку», в Дитвидав!» По читальні скаче Білка, Тут полиця — кожна гілка. Гарні книги, неважкі, — Білка ставить власноручно. Щоб було і брати зручно, І дивитись на книжки. Звісно, ліс іще не в листі. Та обкладинки барвисті Сяють барвами весни, І Ромашка, І Барвінок Заніміли між картинок. Мов щасливі ласуни. Зняв Барвіночок перчину. Бойову свою шапчину. Зморшка лагідна з-під брів. — Це ж краса, якої мало, — Не якась там Гватемала, А між наших яворів! Підстрибнула радо Білка, Голосок, немов сопілка: — Книголюбам — наш привіт! Ну, яку вам дати книжку? Про лінька, що вічно в ліжку. Чи про мандри в білий світ? — Ми не любим, сестро, тиші. В торбу сип найбойовіші. Про геройську давнину! Чи найліпшу з книг-новинок... Чула, хто такий Барвінок, З ким дружив і вів війну? — Стій, хвалько! Та я нікому Не даю книжок додому! Зараз я в «Веселку» мчу! Маю справи невідкладні. Тут — сідайте хоч на два дні І читайте досхочу! — А чого у вас так пусто, З читачами щось не густо — Й одного не налічив! — Бо нема ще їх на світі. Навіть гнізда ще не звиті Для майбутніх читачів! Але вже книжки готові! — І якраз на тому слові. Щось зарохкало в кущах. Почала гора хвостата. Наче привид, виростати У Барвінка на очах. Гучно рохнула звірюка. Підійшов... кабан Захрюка! Коник Дзвоник дав свічу. Пізно! Ось він, кабанисько! Вже захрюкав зовсім близько: — Боїтеся, що провчу? З криком жалісним «Ой нене!» Ти, Барвінок, втік од мене, Але нині — не трусись! Був я сам тоді дурилом, Всіх лякав ікластим рилом, Був нападником колись... По лісах блукав маною, Не дружив ніхто зі мною. Налечу — збиваю з ніг. Так і жив, свиня свинею, Тільки вовка звав ріднею. Не читав ніколи книг. Дрозд навчив мене читати. Став я вірші лепетати Замість рохкання й погроз. Знаю всі дитячі книги, І вони мені до шмиги Навіть в спеку і в мороз! Тне Познанська гарні вірші, Інна Кульська теж не гірші! До останнього слівця Проковтнув я всі новинки, Гриця Бойка сміховинки, М. Пригару, Близнеця... «Робінзоном Кукурузо» Натрудив від сміху пузо. Наче хмелю з’їв діжу. Гей, Барвінку, дай-но руку! Полюби мене, Захрюку, Я ще вам допоможу! Знайте, хлопчику й Ромашко, Якщо десь вам буде важко У змаганні за красу. Ви гукніть Захрюку тричі, — Ошукаю — плюньте в вічі! — Всіх поганців рознесу! Коник з вершниками сміло Скаконув на мирне рило, І не збило стрибуна! Поторкав Барвінок ікла, І Ромашка швидко звикла. Зрозуміла кабана. Як награлися — помчали. Знову лине Коник чалий Крізь весняну каламіть, А навколо звір і птиця Бадьориться, чепуриться. Ліс напружено шумить.