ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Новий шеф поліції, капітан Джеймс Цуркер, якого обрали керівником відділу в лютому 1971 р., намагався розсіяти ворожість, яка виникла внаслідок дій його попередника під час студентських страйків, і прихильно поставився до мого прохання співпрацювати в програмі «деполяризації» міської поліції й стенфордських студентів[37]. Молоді комунікабельні офіцери проводили студентам екскурсії новою блискучою будівлею поліцейського управління, а студенти натомість запрошували поліцейських пообідати в студентській їдальні та послухати лекції. Згодом я навіть приохотив зацікавлених новобранців-поліцейських брати участь у деяких наших дослідженнях. Це був ще один знак того, що розумні люди можуть знаходити розумні рішення навіть тоді, коли соціальні проблеми виглядають нерозв’язними. Проте саме так я наївно допоміг створити нове пристановище зла в Пало-Альто. Капітан Цуркер погодився, що було б цікаво дослідити, як люди соціалізуються в ролі поліцейських і які чинники допомагають новачкові перетворитися на «хорошого поліцейського». Чудова ідея, відповів я, але це потребуватиме великого гранту, якого у мене не було. Проте у мене був невеликий науковий грант, спрямований на дослідження тюремних охоронців. Це, щоправда, вузька функціональна роль, пов’язана з обмеженою територією. Як щодо створення моделі в’язниці, у якій новачки-поліцейські й студенти коледжу зможуть бути у ролях, відповідно, охоронців і в’язнів? Капітан вважав, що це добра ідея. Окрім усього, що можу дізнатись я, такий експеримент буде хорошим персональним тренувальним досвідом для деяких його людей. Тож Цуркер погодився призначити кількох його новобранців для отримання досвіду перебування у фіктивній в’язниці. Для мене було приємністю знати, що ця поступка згодом дасть мені змогу попросити його офіцерів «заарештувати» студентів, які незабаром мали стати нашими «в’язнями».

Незадовго до того, як ми були готові розпочати, капітан відмовився від своєї обіцянки залучити його людей як «в’язнів» і «охоронців», кажучи, що не зможе відпустити їх зі служби на наступні два тижні. Проте він надалі був прихильним і зголосився надати допомогу в моєму тюремному дослідженні в будь-який інший можливий спосіб.

Я припустив, що найкращий спосіб розпочати дослідження настільки реалістично і драматично, наскільки це можливо, полягав би в тому, щоб арешт наших «в’язнів» провели справжні поліцейські. Це займе лише кілька годин неробочого ранку в неділю і, безсумнівно, матиме велике значення для успіху дослідження: в «ув’язнених» раптом відбирають свободу — так, як це відбувається під час реальних арештів, — а не вони самі приходять у Стенфорд і відмовляються від своєї свободи як учасники дослідження. Капітан неохоче поступився й пообіцяв, що черговий сержант у неділю вранці виділить для цієї справи одну поліцейську машину.