ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

КАТАСТРОФА: ПРОЕКТ МОЖЕ ЗІРВАТИСЯ З САМОГО ПОЧАТКУ

Моєю помилкою було те, що я не отримав письмового підтвердження цього розпорядження. На ділі виявилося, що це необхідно (замість письмового підтвердження може бути й аудіо- чи відеозапис відданого розпорядження). Коли в суботу я дізнався про це і зателефонував у відділок по підтвердження, капітан Цуркер уже виїхав з міста на вихідні. Поганий знак. Як я й очікував, у неділю черговий сержант не мав ніякого наміру вплутувати поліцейський департамент Пало-Альто в несподіваний масовий арешт групи студентів у зв’язку з надуманими кримінальними злочинами — і тим більше без письмового дозволу від свого начальника. Цей досвідчений поліцейський не збирався в жоден спосіб брати участь у якомусь дослідженні, проведеному кимось на кшталт мене, кого віце-президент Спірос Еґнью обізвав «розпещеним інтелектуальним снобом». Вочевидь офіцери його служби мали до роботи щось важливіше, аніж гратися в поліцейських і грабіжників заради якогось безглуздого експерименту. З його погляду, влаштовувати психологічні експерименти — означало пхатися в чужі справи й виявляти речі, яким краще лишатись у таємниці. Сержант, мабуть, подумав, що психологи можуть читати думки з очей, тож, відвівши погляд, сказав: «Вибачте, професоре. Я б вам допоміг, проте правила є правила. Я не можу скерувати своїх людей на інше завдання, не отримавши офіційного дозволу».

Перш ніж він устиг сказати «Повертайтеся в понеділок, коли начальство буде тут», до мене миттю дійшло, що добре сплановане дослідження може провалитися навіть не почавшись. Усі системи було запущено: нашу «в’язницю» було ретельно змодельовано й відпрацьовано в підвалі кафедри психології Стенфордського університету. Охоронці отримали свою форму і з нетерпінням чекали на перших «підопічних». Їжу на перший день уже було куплено, уніформу для в’язнів пошила дочка моєї секретарки. У камерах було встановлено обладнання для відео- та аудіозапису. Ми заручилися підтримкою студентської поліклініки, юридичного відділу, пожежної охорони і поліції кампусу. Взяли напрокат ліжка та постільну білизну. Ми доклали величезних зусиль для належної організації, адже нам упродовж двох тижнів потрібно було турбуватися про два десятки добровольців, частина з яких мала жити у нашій в’язниці вдень і вночі, а частина — працювати у восьмигодинні зміни. Я ніколи доти не проводив експерименту, який тривав би довше за одну годину на одну сесію. Стільки зусиль — і все могло зруйнуватися лише через одне «ні».