ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Яка ж була доля покинутої машини в Пало-Альто, яка для злодіїв виглядала не менш привабливо? Протягом цілого тижня щодо неї не було вчинено жодного акту вандалізму! Люди, які проходили та проїжджали повз, дивилися на неї, але ніхто не торкався. Ну, не зовсім. Одного дощового дня турботливий джентльмен закрив капот. (Не дай Боже, щоб двигун намок!). Коли я повертав авто назад у Стенфордський кампус, троє сусідів зателефонувало до поліції, щоб повідомити про можливе викрадення покинутої машини[33]. Це моє робоче визначення «спільноти»: люди настільки небайдужі, що готові вжити заходів, поставши перед незвичайною або, можливо, кримінальною ситуацією на їхній території. Я вірю, що така просоціальна поведінка походить з припущення про взаємний альтруїзм і про те, що інші також зробили б те саме, щоб захистити їхню власність чи іншу людину.
Висновком із цього маленького експерименту є те, що ситуації, в яких ми почуваємось невідомими — коли інші нас не знають або не переймаються тим, що ми робимо, — часто сприяють антисоціальній, егоїстичній поведінці. Інше, більш раннє дослідження висвітлило, що маскування ідентичності спонукає дати волю агресивним діям супроти інших людей у ситуаціях, які дають дозвіл порушувати звичні табу щодо міжособистісного насильства. Польовий експеримент із покинутими авто розширив ці висновки й показав, що анонімність є передумовою порушення суспільного порядку.
Цікаво, що ця демонстрація стала єдиним емпіричним доказом, який підтвердив концепцію злочинності (яка називається «теорія розбитих вікон»), що ставить громадський безлад як ситуативний стимул до злочину поряд із наявністю злочинців[34]. Будь-яке становище, яке дає змогу людям залишатись анонімними, послаблює відчуття особистої та громадянської відповідальності за свої дії. Ми спостерігаємо таке в багатьох організаціях — у школах, офісах, армії, в’язницях. Прихильники «теорії розбитих вікон» стверджують, що якщо район привести до ладу — забрати з вулиць покинуті машини, стерти графіті та повставляти нові шибки, то таким чином можна зменшити кількість злочинів на міських вулицях. Є докази, що такі попереджувальні заходи виявилися досить дієвими у деяких містах, як-от у Нью-Йорку (проте не були такими ж ефективними в інших містах).
Дух спільноти розцвітає в тихих, упорядкованих місцях, як-от Пало-Альто. Тут люди турбуються про фізичну та соціальну якість їхнього життя, а також мають достатньо ресурсів, щоб покращити і те, й інше. Тут атмосфера просякнута справедливістю й довірою, що контрастують з агресивними проявами несправедливості та цинізму, які щоденно спостерігаються в інших місцях. Тут люди вірять, що їхнє поліцейське управління бореться зі злочинністю і стримує зло. Поліцейські добре освічені, натреновані, дружні та чесні. Поліція чітко дотримується «букви закону», тому, відповідно, діє справедливо — навіть якщо іноді люди забувають, що поліцейські можуть підпасти під скорочення, як і будь-хто інший, якщо в місцевому бюджеті не вистачить ресурсів. Іноді, однак, навіть найкращі з них дозволяють владі авторитету заступити гуманність. Таке нечасто трапляється в місцях, як Пало-Альто, але цікаво, що саме такий випадок пов’язаний з передісторією Стенфордського експерименту, що розпочався з «великого вибуху».
СТУДЕНТСЬКІ ПРОТЕСТИ В СТЕНФОРДСЬКОМУ ТА ІНШИХ УНІВЕРСИТЕТАХ
Єдиним недоліком у репутації чудових службовців і громадян Пало-Альто була втрата самоконтролю в ході сутички зі стенфордськими студентами-радикалами у 1970 році. Студенти виступили проти втручання Сполучених Штатів у конфлікт в Індокитаї. Коли вони почали громити будівлі студентського містечка, я допоміг організувати конструктивні антивоєнні заходи з участю тисячі інших студентів, щоб показати, що жорстокість і вандалізм лише притягують негативну увагу медіа, але не впливають на воєнні дії, водночас наша мирна тактика здатна змінити ситуацію[35]. На жаль, новий університетський ректор, Кеннет Пітцер, запанікував і викликав поліцію. Як і в будь-яких інших схожих ситуаціях по всій Америці, занадто багато копів утратили професійну стриманість і почали бити молодь, яку колись ніби мали обов’язок захищати. У той час відбувалися навіть жорстокіші зіткнення між поліцією й студентами в університеті Вісконсину (жовтень 1967 р.), Кентському державному університеті Огайо (травень 1970 р.) та в університеті Джексона в Міссісіпі (також травень 1970 р.). У студентів коледжу стріляли, їх калічили і вбивали працівники місцевої поліції та національної гвардії, які за інших часів уважались доблесними захисниками громадян (див. деталі в примітках)[36].
33
Ми мусили погодити з місцевою поліцією проведення цього польового дослідження, тож вони мені повідомили про занепокоєння сусідів, що покинуту машину тепер вкрадено—злодієм вважали мене.
34
«Теорію розбитих вікон» уперше представлено в: J. Q. Wilson, G. L. Kelling, «The Police and Neighborhood Safety», The Atlantic Monthly за березень 1982 року.—Стор. 22-38.
35
Я допомагав розробляти програму вишколу антивоєнних активістів, у якій використовувались базові стратегії та тактики переконування із соціальної психології, в ході забезпечення громадської підтримки на найближчих виборах для кандидатів, які підтримували мир. Разом з Бобом Абельсоном, моїм колишнім учителем із Єлю, ми створили підручник: R. Р. Abelson, Р.
G. Zimbardo, Canvassing for Peace: A Manual For Volunteers. Ann Arbor, Mich.: Society for the Psychological Study of Social Issues, 1970.
36
Перша з цих сутичок між поліцією й студентами мала місце в університеті Вісконсину в жовтні 1967 року. Студенти почали протестувати проти проведення на території університету вербування до Dow Chemical, творця сумнозвісних напалмових бомб, якими випалювали землю та людей у В’єтнамі.
Там також ректор університету діяв у поспіху і, намагаючись стримати студентів, поклався на міську поліцію, яка натомість зупинила їх сльозогінним газом, побила кийками та покалічила. Я пригадую особливо яскравий образ у пресі, де з десяток копів б’є одного поваленого на землю студента. Більшість поліцейських не можна розпізнати, оскільки вони в протигазах або зняли нумеровані куртки. Анонімність плюс влада становлять рецепт катастрофи. Наслідком цього стала мобілізація студентів по всій території США. Більшість із них не цікавились політикою та ніколи не брали участь у подібних заходах, на відміну від їхніх європейських колег, які дослівно пішли на барикади, обороняючи перед обмеженнями уряду вільний доступ до освіти, та запобігаючи іншим несправедливостям.
У травні 1970 року студенти Кентського університету (Огайо) почали протестувати проти розпалювання Ричардом Ніксоном та Генрі Кіссинджером В’єтнамської війни у Камбоджі. Деякі студенти підпалили будівлю корпусу підготовки офіцерів запасу (КПОЗ). Тисяча національних гвардійців отримала наказ окупувати університетський кампус, обробляючи студентів сльозогінним газом. Губернатор штату сказав на телебаченні: «Ми збираємось викоренити проблему, а не лікувати симптоми». Це злощасне висловлювання створило основу для крайніх дій гвардійців стосовно студентів, що нібито створювали проблему, яку необхідно «викоренити», без переговорів та примирення.
Коли групка неозброєних студентів зібралась 4 травня і рушила в бік сімнадцяти гвардійців із зарядженими рушницями, один із військових запанікував і вистрелив просто в них. Миттєво більшість гвардійців почали стріляти в студентів. Протягом трьох секунд зроблено шістдесят сім пострілів. Чотирьох осіб убито, вісьмох поранено. Серед них були й такі особи, як Сандра Шоєр, яка проходила поряд на відстані 120 метрів, або Білл Шредер—за іронією, студент КПОЗ,—які не брали участь у протесті та які стали «супутніми жертвами».
Один із військових пізніше сказав: «Мій розум казав мені, що це неправильно, але я вистрелив». Ніхто не поніс відповідальність за ці вбивства. Хрестоматійне фото цього нещастя показує молоду дівчину, яка з жахом кричить над тілом убитого студента. Це збудило ще більші антивоєнні настрої в США.
Менш відомий, ніж стрілянина в Кентському університеті, але подібний випадок трапився лише десятьма днями пізніше в Джексонівському коледжі в Міссісіпі, де трьох студентів застрелено та дванадцятьох поранено, коли національна гвардія окуповувала університетський кампус.
На противагу цим смертельним зіткненням, більшість дій протягом загальнодержавного студентського страйку в травні 1970 року мали відносно мирний характер, проте часами вибухало насильство. У багатьох випадках уряди штатів ужили заходів, щоб запобігти насильству. В Каліфорнії губернатор Роналд Рейґан закрив усі двадцять вісім університетських кампусів на чотири дні. Гвардійців прислали в кампуси університетів Кентуккі, Південної Каліфорнії, Іллінойсу (в Урбані) та Вісконсину (в Медисоні). Протистояння відбулися в Берклі (університеті Меріленду). В коледжі Фресно в Каліфорнії запальною бомбою знищено комп’ютерний центр вартістю мільйон доларів.