Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Я був здивований, що Рита, яку було внесено у реєстр євреїв, змогла вже досить пізно дістати документ, що дозволяв їй поїхати. Архівний фахівець з Меморіального музею Голокосту США у Вашингтоні описав цю подорож як «малоімовірну», наголосивши, що їй, очевидно, довелося докласти чимало зусиль і пройти купу формальностей, аби отримати «фремденпас», подолавши перешкоди, створені Адольфом Айхманом[9]. Архіваріус підвів мене{52} до великого стенда під назвою «Die jüdische Wanderung aus der Ostmark, 1938–1939» (Еміграція євреїв з Австрії, 1938–1939 рр.). Це виселення організував Айхман. Особам без громадянства, таким як Рита, яка після аншлюсу втратила австрійське громадянство через її шлюб з євреєм, який на той час не мав громадянства, треба було пройти через ще більшу кількість формальностей, аніж іншим.

Аби мати змогу покинути Відень, Риті повинен був допомогти хтось, хто мав зв’язки. У жовтні 1941 року{53} Айхман разом зі своїм заступником Алоїзом Бруннером, який незабаром мав перебратися до Парижа, видали низку наказів для проведення масової депортації євреїв. Того місяця з Відня було депортовано близько п’ятдесяти тисяч євреїв. Серед них була Леонова сестра Лаура з дочкою — його тринадцятилітньою племінницею Гертою Розенблюм. Обох 23 жовтня було відправлено до Ліцманштадта (Лодзь).

Рита уникнула депортації. Вона виїхала з Відня 9 листопада. На наступний день «кордони Німецького Рейху{54} для біженців закрилися», еміграцію повністю припинили, усі шляхи до втечі було заблоковано. Рита вибралася звідти в останню хвилину. Ця втеча вдалася або через те, що їй дуже пощастило, або завдяки допомозі когось, хто володів внутрішньою інформацією. Я не знаю, коли Рита приїхала до Парижа і як вона туди добиралася. У її «фремденпасі» не було жодних штампів чи інших позначок, які могли б дати хоч якусь інформацію про цю подорож. Інші документи підтверджували, що на початок 1942 року вона вже була у Парижі, возз’єднавшись зі своїм чоловіком.

Мальке була останнім членом Леонової родини, хто залишився у Відні. Її діти і онуки покинули місто. Вона залишилася разом з Розою Ландес, Ритиною матір’ю. Прогалини, які створила сімейна мовчанка щодо подій того часу, можна було заповнити інформацією з документів численних архівів. Вони відкривали похмурі чорно-білі подробиці того, що відбувалося далі. Але спершу я хотів дізнатися, з чого ті події почали розгортатися.