Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Батько Ольги добре ладнав з євреями. Коли у 1919 році Польща стала незалежною, його заарештували через те, що його перша жінка — не мати Ольги — була активною прибічницею недовговічної Західноукраїнської Народної Республіки, що проіснувала менше ніж місяць, у листопаді 1918 року (наша розмова відбувалася незадовго до того, як Росія окупувала Крим 2014 року, через що багато хто з тих, кого я зустрічав в Україні, припускали, що західна республіка може навіть постати знову). «Коли мій батько був у в'язниці, єврей Гельберг, його сусід, приносив йому до цюпи гроші та їжу, бо той залишився сам. Тож мій батько добре ладнав з євреями».
Ми балакали про се, про те, Ольга пила чай, нахилялася до своєї капусти і поринала у спогади про війну.
«Першими прийшли німці, — згадувала Ольга, — це дуже налякало євреїв. Німці пробули у Жовкві тиждень, нічого особливого не робили, тоді покинули містечко, повернулися на захід, звідки й прийшли. Тоді у місті з’явилися росіяни».
Ольга була у школі, коли радянські солдати увійшли до міста: «Першою з’явилася жінка, гарна жінка-солдат на прекрасному білому коні. Це вона була на чолі більшовиків, які увійшли до міста. Далі йшли солдати, за ними — артилерія».
Малій Ользі було цікаво подивитися на гармати, але жінка на коні справила набагато сильніше враження: «Вона була вродливою і мала при собі великий пістолет».
Упродовж півтора року Жолкєв була під радянським контролем, комуністичним управлінням, за якого приватне підприємництво було знищено. Інша частина Польщі, окупована нацистською Німеччиною, була Генерал-губернаторством під владою його очільника Ганса Франка. Розподіл було погодили Сталін і Гітлер{48} та закріпили його таємним пактом Молотова-Ріббентропа, угодою про ненапад, яка розділила Польщу по лінії, що проходила західніше Лемберга і Жовкви, залишивши Леонову родину у безпеці на радянському боці. У червні 1941 року Німеччина{49} порушила цей пакт, розпочавши операцію «Барбаросса». Німецькі збройні сили швидко просувалися на схід, тож до кінця червня Жолкєв і Лемберг опинилися під контролем німців.
Повернення німців знову налякало євреїв. Ольга згадувала про обмеження, про створення гетто і як вони після повернення найперше спалили синагогу. Ольга не була особисто знайома з Флашнерами, родиною Мальке, але про таке прізвище чула. «Один з них був господарем невеличкого готелю», — сказала вона зненацька, згадавши, що Флашнерів було багато. «Вони перебралися до гетто, усі євреї міста туди перебиралися», — розповідала вона про Леонового дядька Лейбуса, про тіток і кузенів, про усіх родичів, про три з половиною тисячі інших євреїв міста. У далекому Парижі Леон тоді і гадки не мав про ці події.
У Відні влітку 1941 року Риті було зовсім не легше. У трирічній розлуці з Леоном і їхньою дочкою, вона жила зі своєю мамою Розою і свекрухою Мальке. Леонові папери не проливали жодного світла на ці роки, про які Рита ніколи не розповідала ні своїй дочці, ні мені. За допомогою інших джерел мені вдалося простежити те, що було далі.
У вересні у Відні було запроваджено вимогу носити всім євреям жовті зірки. Користування громадським транспортом було обмежено{50}, оскільки їм було заборонено полишати без дозволу район свого проживання. Міський архів Відня зберіг багато подробиць. Після того, як Леон поїхав, Риту змусили виселитися з квартири на Таборштрассе. Вона переїхала до Мальке. Спершу вони жили на Франц-Хохедлінгер-ґассе, а тоді на Обере Дунайштрассе. Обидва помешкання були у районі Леопольдштадт, де жило багацько євреїв. Мальке виселили з квартири на Романоґассе, де вона мешкала чверть століття, і змусили оселитися у «колективній» квартирі на Денісґассе. Депортації на схід{51} було призупинено у жовтні 1939 року, але влітку 1941 року, за керівництва Бальдура фон Шираха, новопризначеного ґауляйтера Відня, почали ширитися чутки про нову хвилю депортацій.
14 серпня Риті видали «фремденпас», посвідку, яка була чинною один рік і дозволяла пересуватися Рейхом, виїжджати з нього і повертатися до нього. У цьому паспорті не було штампа з червоною «J», хоча Рита і була у реєстрі євреїв. Через два місяці, 10 жовтня, Віденська поліція видала їй дозвіл на подорож в один бік за межі країни. Дозволялося виїхати через Харгартен-Фальк у Саарі, що на кордоні Німеччини і Франції. Подорож необхідно було здійснити до 9 листопада. На фотографії у паспорті обличчя Рити вражало глибоким смутком. Стиснуті губи і погляд, сповнений зловісного передчуття. Серед Леонових паперів я знайшов ще одну копію цієї світлини. Тієї, що вона надсилала з Відня у Париж. На звороті вона написала коротку присвяту: «Моїй найдорожчій, моїй золотій дитині».