Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Я спробував з’ясувати, що сталося з паспортом № 3815, але безуспішно. Найімовірніше, Риті його було видано, вона його не використала і його анулювали або викинули. Люб’язний юрист з Федерального міністерства закордонних справ Німеччини спробував допомогти з’ясувати це питання, але у федеральних архівах нічого не знайшов. «Видається майже неймовірним, щоб ця справа збереглася у публічних архівних фондах Німеччини», — написав він.
Паспорти № 3814 і № 3816 виявили ще один сюрприз: відповідно до зафіксованої у них інформації, Леон їхав без дочки. На єдиному штампі у Леоновому паспорті, який поставили у відділенні обміну валюти віденського банку, стояла дата: 2 січня 1939 року. Інших відміток у паспорті не було, жодних деталей про дату подорожі чи про те, яким шляхом він поїхав. У паспорті дочки, з іншого боку, був штамп, який свідчив про те, що вона покинула Австрію значно пізніше, 22 липня 1939 року, і в’їхала наступного дня до Франції. Оскільки вона здійснила цю подорож не з батьком, очевидно, виникає питання: з ким тоді їхала дитина?
«Я не маю ані найменшого поняття, як твій дідусь примудрився виїхати з Відня, — сказав мені кузен Рут Еміль. — Я також не розумію, як твій дідусь вивіз з Відня свою дочку і як втекла звідти твоя бабуся».
Наприкінці січня 1939 року, коли Леон один приїхав до Парижа, йому було тридцять чотири роки. Це було безпечне місце, навіть попри те, що уряд прем’єр-міністра Едуара Даладьє, змушений примиритися з неприємними політичними реаліями, проводив перемовини з Гітлером і готувався до визнання уряду Франко в Іспанії. Леон приїхав з паспортом, копією наказу про його вигнання з Рейху і двома свідоцтвами, одне з них свідчило «про його добру репутацію», інше — підтверджувало той факт, що він володів у Відні алкогольною крамницею від 1926 року до 1938 року. Грошей у нього не було.
Я часто уявляв собі Леонову втечу з Відня до Парижа, але не знав жодних деталей. Після відвідання конференції у Відні, присвяченій катастрофі на українській атомній електростанції у Чорнобилі, я експромтом вирішив піти на відбудований віденський вокзал Вестбанхоф, де придбав квиток в один бік на нічний поїзд до Парижа. У купе зі мною їхала молода німкеня. Ми говорили про воєнні роки, про їхній вплив на наші родини, про відчуття зв’язку з цими минулими подіями. Це була дружня подорожня розмова, момент зізнання і пам’яті. Ми так і не обмінялися контактами.
У Парижі я подався до будинку, в якому по приїзді тимчасово зупинився Леон. Вулиця Мальти, 11, чотириповерхова будівля позаду «Зимового цирку», неподалік від площі Республіки. Звідти він неодноразово надсилав клопотання, щоб залишитись у Франції, і зберіг багато відмов, які отримував у відповідь від управління поліції, — невеличкі папірці, списані синім чорнилом. Щоразу, отримавши вимогу покинути країну протягом п’яти днів, він оскаржував її, і так щомісяця впродовж року. Врешті-решт він отримав дозвіл залишитися.
У липні 1939 року до Парижа прибула його маленька донечка. Де вони з нею жили і як давали собі раду, я не знаю. У серпні Леон винайняв кімнату на вулиці Місячній, у худому високому будинку на вузькій вулиці. Тут він мешкав, коли Німеччина напала на Польщу 1 вересня. Через кілька днів Франція і Британія оголосили Німеччині війну, і зв’язок з Ритою ускладнився, оскільки Відень був на території ворога. Жодних листів не збереглося, лише фотографія їхньої дочки, яку він надіслав Риті у жовтні. «Руті біжить назустріч кращим часам», — написав Леон на звороті світлини. Він також додав кілька ласкавих слів для інших родичів, не знаючи, що вони виїхали до Англії.
Рут, Париж, 1939 р.
Леон довірив піклування про дочку іншим людям і записався до французького війська, аби приєднатися до боротьби проти Німеччини. Він отримав від військової адміністрації посвідчення, в якому вказувалося, що він електрик за фахом. У березні 1940 року він приєднався до Troisième Régiment de Marche de Volontaires Étrangers (Третій піхотний полк іноземних добровольців), відгалуження Іноземного легіону. Через кілька днів по тому Леона перевезли до навчального табору на південно-західному узбережжі, неподалік від Піренеїв і кордону з Іспанією. Табір було розбито на Ком Баркарес, довжелезній піщаній косі, що відділяла Середземне море від великої прісноводної водойми. Сьома рота, до якої він належав, складалася з кількох тисяч чоловіків, що зібралися з усієї Європи. Тут були іспанські республіканці{46}, комуністи і євреї з Угорщини, Чехословаччини і Польщі. Леон зберіг кілька фото з тих часів, на яких виглядає бездоганно — у крисатому капелюсі, бриджах і шинелі.