Казка старого мельника
- Автор: Ухачевський Сергій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-355-5
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Казка старого мельника». Краткое содержание книги:
А тим часом валка під’їхала під хату, з котрої долинали звуки музики і гуляння. У віконцях видно, як сновигають у світлиці тіні, лунає сміх, грають цимбали, бухкає бубон і витьохкує сопілка. Лунають вигуки: «Будьмо!»
Гер Шмальц спішився. За ним — увесь загін. Коноводи з обозу прийняли у вояків коней і прив’язали до возів. Лучники скинули свою зброю, піхотинці поспирали алебарди на полудрабки і, підкручуючи вуса та поправляючи шапки, зібралися завітати у гості на гуляння. У командора масно блищали очка, він задоволено поправив вуса. Проте вони не піддалися — щітка щіткою. Шмальц на те не зважив і наказав:
— Нумо, панове, ходімо глянемо, що там за гульня без нас! — І кинув через плече до кухаря: — А ти візьми діжку з медом, пригостимо хлопів, — очі весело забігали. — Бачу, й молодички там є славні! Вперед, майне делібте кріга!*******
Вояки, котрих залишилось не більше тридцяти, задоволено загули. Усі вони — як один — у шапках, з вусами. Тільки лучники поміж ними, як щиглики, худі та довгоногі, з іспанськими борідками. Аж тут — знову на них війнуло вітром, наче смерчем, поскидало шапки, і вмить у всіх волосся настовбурчилося, а вуса поробилися, мов у пацюків. Та вояків і це не насторожило, вони наче збожеволіли — очі дивилися вирячкувато, вуста кривилися, й вигляд у них був, немов несповна розуму. Вони підняли свої шапки, подивилися один на одного, зареготали і пішли услід за своїм командором. Вояки підбадьорювали один одного, поплескували по спинах. Після довгої мандрівки хотілося розваг та веселощів. Услід за ними покотив бочку з медом кухар.
Гер Шмальц першим підійшов до дверей, прислухався. За ними не перестають лунати шум, тупіт закаблуків у танці. Командор вкотре спробував підкрутити вуса і розчинив двері...
А Параска з Іваном сторожко увійшли на подвір’я сестри. Тут все зруйновано — розбиті лави, стіл, повалені дерева.
— Ти ба... — простягнув налякано Іван. — Наче військо москальське пройшлось... Параско, голубонько, ходімо звідсіля. Дивися, що робиться.
— Та я тому, хто це наробив, миттю руки-ноги повикручую! — по-бойовому заявила Параска і погрозила комусь кулаком у ніч.
— А як це — тії, бузувіри-песиголовці? — не вгавав Іван.
— Цить! Не поминай при ночі нечистих. Щоб потім мені не довелось од них відбиватись.
Та раптом у вікні хати — наче хтось проніс вогник свічки.
Параска помітила це, збуджено штурнула Івана ліктем, що той аж крякнув і заточився.
— Глянь, хтось є вдома! А ти боявся, лайдако! То сестронька моя люба.
Вона кинулася до хати, відчинила двері... Та враз в очі вдарило світло, у вуха — музика, окрики. У Параски від подиву очі полізли на лоба. Тут тривала гульня. За щедро накритими столами сиділи хуторяни і радісно бенкетували. На столах — печеня, хліби, смажені ковбаси, копчені шинки, каші в глечиках, кров’янка кільцями, мед-пиво в кухлях. Їж, пий од пуза! Іван, виглянув з-за спини Параски і аж облизався. Аж гульк, протягуючи руки для обіймів і пританцьовуючи, з-за столу вийшла сестра Варварка.
— Парасонько, голубонько, а у нас тут свято, гуляємо, — радісно повідомила Варварка, пританцьовуючи на місці.
Параска здивовано, але радісно потягнулась до сестри і запитала:
— Яке ж у вас свято, Варко?
— Моє свято, сестронько! Моє! Поминки по мені!
І пустилась у танок, мов божевільна. За нею з-за столу зірвалися й гості і закрутились у танці, аж хата затряслась від їхнього гопака. Аж Параска отетеріла і кинулась до Варварки, заволавши так, що перекричала музику:
— Які ще поминки, ти що — збожеволіла?
А сестра не припинила танцювати і перекривила її огидним голоском:
— «Які ще поминки, які ще поминки?» А ось такі, веселі! — узяла Параску за руку і потягнула у центр танцю. — Танцюй сестро!
Але та висмикнула руку, відступила назад і побачила, що у всіх гостей замість ніг — собачі лапи!
Параска враз второпала, що й до чого, і як завелася:
— А що це за нечиста сила в хаті Варки моєї обживається?! Та щоб вас покоробило! Та щоб вас святий Ілля громом побив! Та щоб вас Святі Печерські цвяхами до нужників поприбивали!
Іван теж помітив собачі лапи, перелякано підняв руку, щоб перехреститися, та до нього підскочив маленький страхітливий дідок, той, що не так давно лякав Шмальца. Халамидник погрозливо, бризкаючи слиною крізь рідкі зуби, пригрозив деренчливим голосом:
— Тільки спробуй, Іване, тут тебе і розіпнемо!
А Параска тут же руки в боки — і до нього:
— Хто тут кого розпинати зібрався?! Ти — потороччя недоміркувате?! — і з розвороту так втулила йому кулаком у зуби, що той відлетів у закуток.