Казка старого мельника
- Автор: Ухачевський Сергій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-355-5
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Казка старого мельника». Краткое содержание книги:
— Матір Божа! — не витримала Параска. — Невже справді нечестивці тут завелись? А де ж моя сестричка?
На що Іван відказав тремтячим голосом:
— Може, то вона сама й лютувала?
— Та щоб тобі луснути, свиняча морда! — скипіла Параска.
— Не хотіли мене послухати... — дорікнула Христина. — Тепер матимете пригоду! Що цієї ночі станеться, подумати страшно.
— Та не бійтесь, — заявила Параска по-бойовому. — Хрест Святий та Божа Матір з нами!
Іван, оглядаючи валку, зауважив:
— Ти ба... А вояків усе менше й менше. Схоже, панам воякам не подобається наша кумпанія...
Командор Шмальц набував усе дурнуватішого вигляду. Волосся так і не вляглось і стирчало з-під шапки у різні боки. Валка хвильку постояла. Шмальц, вслухаючись, стиснув боки коня, і той легкою ходою пішов уперед. І враз із хутора долинула бадьора музика та веселі крики. Попереду, в кінці хутора, з’явились якісь непевні вогники. Схоже, на хуторі хтось гуляє...
Шмальц почув це, його очі водночас радісно і божевільно спалахнули, і він повернувся лицем до своїх вояків:
— Ну що, майне камарадн[6], бачу кілька відважних лицарів дезертирували. Залишилися найвідважніші. Тільки не можу зрозуміти, чого вони так злякалися? Клятий хлопчисько наплів небилиць, а вони напудили у штани!
Вояки обережно, не так, як раніше, зареготали.
Шмальц, вказуючи нагаєм на хутір, заявив:
— Он, бачите, на хуторі народ веселиться. Тут ми й заночуємо, панове. Поїхали.
Валка неохоче, знову спроквола зарипіла колесами, загомоніла, затупотіли коні та люди. Миколка від’єднався від війська і повернувся до воза Забрьох, саме коли Параска наказала Іванові:
— І ти рушай, ледащо!
Іван знехотя потягнув віжки, і тут Миколка повідомив:
— На хуторі є люди, там музика та веселощі.
— Ви як собі знаєте, — заявила Христина, — а я туди не піду. Раз побував в гостях, більше не хочу.
Параска здивувалась:
— Хто б це там гуляв? Справді дивина... На хуторі десять хат, може хто в гості заїхав? — І скомандувала Івану: — Рушай за вояками.
Христина зіскочила з воза і рішуче сказала:
— Ні! Я не поїду.
Миколка зіскочив з коня, став поруч.
— Коли так, то я залишуся з тобою. Щоб тобі не так страшно було. Тим паче, гер Шмальц наказав мені за тобою пильнувати.
— То й пильнуй! Тільки знай, що мене ніхто з нечисті не зачепить, а усім вам може бути дуже погано.
— Ти ба... — пробубнів Іван.
Та Параска не любила зупинятись на півдорозі, й сердито штурхнула чоловіка:
— Чого вуха нашорошив, слухаєш цього хлопчиська? Паняй вперед!
Валка рушила на хутір, за ним — заторохтіла підвода Забрьох. Миколка з Христиною залишилися стояти перед хутором.
Бурсак, глянувши їм услід, сказав:
— Гаразд, заночуємо тут. Я піду у ліс по хмиз, щоб вогонь розвести, а ти принеси сіна з тієї копиці, — показав пальцем, — м’якше буде спати.
— Ні, — відказала Христина категорично.
— Дивний ти якийсь, Харитоне... Чому — «ні»?
— Тут не можна нічого ні у кого брати і нікому нічого давати. Я вам усім про це розповідав.
— Гаразд, я тобі вірю, — погодився Миколка. — Але ж сіно...
— Ще невідомо, хто його сюди поставив і для чого. Ти парубок міський, а я — виріс у селі. Ще не було сінокосу. Та й кому його тут косити?.. Всіх нечисть викосила...
І враз копиця, наче жива щось забубоніла до себе, встала на «ноги» і, бурмочучи, пішла до лісу. Обоє ошелешено дивилися на це. Коник Миколки здивовано відсахнувся, фиркнув і переглянувся з господарем, мовляв, оце таке...
— Я так розумію, тут навіть хмизу не можна брати? — почав усвідомлювати, куди вони потрапили, Миколка.
— Ліпше нічого не бери. Ти ж бачив, що за цим приховується...
— Знаєш, Харитоне, тепер я тобі вірю. Я за своєю волею ні за які гроші сюди б не поїхав після твоєї розповіді. Але Лісова Князівна мені сказала, що це — мій шлях. Тому я повинен пройти його до кінця.
— Ти мені розповіси про Лісову Князівну? — поцікавилась Христина.
— Гаразд, сідай поруч і слухай... — сказав Миколка, всідаючись під тином і повів свою розповідь...
І розповів Миколка про те, як він поцілував Князівну, як вона взяла його служити, про Буркотуна, якого двічі визволяв від чар повітрулі...
6
Мої любі вояки.