Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

Мандор швиргонув у мене паралітичним закляттям, але я його відбив. Тепер я був готовий до будь-чого. Тієї ж миті Дара черкнула по мені майстерними чарами, у яких я розпізнав Спантеличувальну Бурю. Я не збирався битися з ними обома, відповідаючи заклинанням на заклинання. Хороший чаклун може мати напохваті штук п’ять-шість готових заклять. Якщо використовувати їх із розумом, їх зазвичай вистачає, аби впоратися з більшістю ситуацій, що можуть виникнути. У чаклунській дуелі із застосуванням таких заклинань головним фактором стає стратегія. Якщо обидва супротивники хочуть продовжувати двобій, коли запаси заклинань вичерпано, вони скочуються до оперування голими енергіями. І в такому випадку перемога зазвичай залишається за тим, хто контролює більше джерел енергії.

Я затулився парасолькою від Спантеличувальної бурі, відбив Астральну Біту Мандора, зібрав свої почуття докупи, потрапивши під Розпорошення Духу, що його наслала матуся, і зберіг розум, проходячи крізь Колодязь Темряви, застосований Мандором. Терміни тих чар, якими я користуюсь зазвичай, давно вийшли, нових я не підвішував з того часу, як почав покладатися на спикард. Тобто, я давно уже опустився до використання сили як такої. На щастя, спикард надавав мені можливість оперувати силами в обсягах, про які я раніше не міг і мріяти. Мені треба було лише змусити їх використати всі їхні заклинання, а після цього ситуація ставала примітивною далі нікуди. Я неминуче б їх вимотав та виснажив.

Мандору вдалося частково пробити мій опір, зачепивши мене Електричним Дикобразом. Я ж, утім, розплющив його об стіну сили, і від удару він розсипався на хмару дисків, що, шалено обертаючись, розлетілися навсібіч. Дара обернулася на вогняний потік, і той звивався, здіймався хвилями, виписував кола та вісімки, коли вона наступала та відступала, насилаючи на мене бульбашки ейфорії та болю, і ті оберталися навколо мене. Я намагався відбивати їх геть, здійнявши для цього справжній ураган, мимохідь розтрощив гігантську порцелянову маску, перегорнув сторчака якісь вежі, наробив дірок у сімейних скульптурах, змушуючи жевріти геометричні конструкції. Мандор перекинувся на пісок, просочився крізь конструкцію, на яку він насипався, і поповз до мене жовтим килимом.

Не звертаючи уваги на ці їхні трюки, я продовжував гатити по них енергетичними зарядами. Килим я закинув у вогняний потік, а згори обрушив на цю парочку блукаючий фонтан. Змахуючи точкові загоряння з волосся та одягу, я змусив свою свідомість пробитися крізь онімілі ділянки на лівому плечі та лівій нозі. Я розвалився на шматки, але зібрав себе докупи, переборовши заклинання-розпускання, що його застосувала Дара. Діамантову Бульку Мандора я розтрощив на друзки, а Звільнення від Пут просто перетравив. Тричі мені довелося відмовлятися від людської подоби і набирати більш зручного вигляду, але я завжди знову повертався до неї. Так викладатися мені не доводилося з часу випускних іспитів у Сухая.

Проте остаточна перевага була, без сумніву, за мною. Єдиний їхній шанс полягав у тому, аби заскочити мене зненацька, але вони його втратили. Я відчинив усі канали спикарда, а це, можливо, і Лабіринт поставило б у скрутне становище. Мене це теж призвело до нестями, але тоді я цього не помічав. Я спіймав Мандора в ножиці сили, і вони обдерли його до кістяка, але за мить повернув йому плоть. Дару прицвяхувати було складніше, але, коли я шугнув по ній із усіх каналів, вона вгатила мене сліпучим закляттям, яке приберегла наостанок, і лише це врятувало її від перетворення на статую, як я задумав. Натомість моє закляття залишило її у звичному вигляді, лише сповільнивши всі її життєві прояви.

Я потрусив головою та протер очі. Перед очима у мене танцювали плями світла.

— Вітаю, — промовила Дара, із десятисекундною затримкою, не менше. — Ти вправніший, ніж я гадала.

— Це ще не все, — відказав я, намагаючись відновити дихання. — Тепер час вчинити з вами так, як ви хотіли вчинити зі мною.

Я взявся створювати хитромудрі чари, які мали поставити їх під мій контроль.

І тут я помітив, що на її обличчі з’явилася слабка усмішка.

— Я вважала... що ми зможемо... упоратися з тобою... самотужки, — промовила вона, і я помітив, що повітря перед нею почало мерехтіти. — Я... помилялася.

У повітрі перед нею сформувався образ Лоґрусу. І негайно обличчя її наче пробудилося від сну.

Я відчув на собі його жаский погляд. Коли він заговорив, його неживий, наче синтезований, голос мало не розірвав на клоччя мою нервову систему.

— Мене викликали, — промовив він, — аби покласти край твоїй непокорі, ти, людино, що стане Королем Хаосу.

Знизу почувся гучний брязкіт — це завалився будиночок із дзеркал. Я подивився в тому напрямку. Туди ж поглянула й Дара. Мандор, який саме намагався звестися на ноги, зробив так само.

Дзеркальні панелі здійнялися у повітря й рушили в нашому напрямку. Вони швидко розгорталися навколо нас у бойовому порядку, багаторазово віддзеркалюючи нас і наші віддзеркалення під усіма можливими кутами. Перспектива збивала з пантелику, бо, здавалося, викривлявся та складався сам простір навколо нас. І в кожному із незліченних відбитків нас оточувало коло світла, хоча я не міг виявити його безпосереднє джерело.

— Я стою за Мерліна! — пролунав голос Привид а, невідомо звідки.