Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Усі навколо засміялися: «Оце так Трясогуз! З усього видно — справжнісінький простоквак!»
Діти падали з ніг, такі вони були зголоднілі та зморені, але вигляд теплої та затишної печери, відблиски палаючого вогню, веселі тіні від нього на стінах, на чистих кухлях, тарелях та тарілках, майже як у кухні сільської хатини, дещо повернув їм сил. Але все ж вони не втерпіли та задрімали, чекаючи на вечерю. Поки вони дрімали, принц Ріліан детально розповів старшим і мудрішим гномам та звірам про все, що з ними трапилось. Так мешканці країни дізнались, яка біда загрожувала Нарнії, яке зло готувала для них підступна чаклунка. Як вона задумала все це і от-от мала підкорити Нарнію, та ще й руками Ріліана — яка підлість! (авжеж, вона, мабуть, із тієї самої підлої компанії, що й Біла Відьма, яка колись, за старожитніх часів, наслала на Нарнію вічну зиму). А йому й на думку не спадало, що королівство, котре вона йому пообіцяла, і так належить йому за правом. Вона ж, пообіцявши йому корону, хотіла зробити його своїм невільником та правити від його імені. Як видно з того, що трапилося з дітьми, вона була в дружбі та змові зі злими велетнями Вересилії.
— Ваша величносте, ці злі північні чаклунки шкодять кожного разу по-різному, але ж на думці у них завжди одне й те саме! І це для нас наука! — підкреслив старший із гномів.
Розділ 16
Життя без кінця й без краю
Наступного ранку, коли Джил прокинулась і побачила, що вона в печері, на якусь жахливу мить їй здалося, що вона знов у Підляндії. Але, помітивши, що вона лежить у ліжку із вересу під хутряною накидкою, а у вогнищі, ніби його тільки-но розпалили, весело потріскує полум’я, а через вхід у печеру ллється ранкове сонячне світло, вона відразу ж про все згадала та заспокоїлась. Вечеря напередодні була просто чудова, попри те що діти були дуже зморені та мало за нею не поснули. Вона ледь пам’ятала, як кругом вогнища юрбилися гноми із пательнями, більшими за них самих, і як на пательнях апетитно шкварчали ковбаски, дуже-дуже багато ковбасок… Та не якісь жалюгідні ковбаски, майже з самого хліба, як у шкільному буфеті, а зі справжнього м’яса, соковиті, щойно з жару, підрум’янені та добре просмажені, товстенькі — ось-ось луснуть. А ще згадалися здоровенні кухлі, повні гарячого шоколаду з пінкою, аж губи злипалися, та хрустка картопля, та печені яблука з начинням із родзинок, ще й морозиво — щоб трішечки охолонути після усієї цієї насолоди…
Джил сіла й роззирнулася навкруги. Недалечко камінним сном спали Трясогуз та Юстас.
— Гей, соньки! — гукнула їх уголос Джил. — Чи ви збираєтесь коли-небудь уставати?
— Тсс, тихенько! — пролунав сонний голос звідкілясь згори. — Агов! Угамуйтесь ви там! Тсс!
— Ти ба! Не може бути! — зраділа Джил, угледівши жмуток пухнастого пір’я, що сидів, мов на сідалі, на старовинних ходиках у кутку печери. — Невже це Сизокрил?
— Агов, дівчинко! — заухав пугач, висунувши голову з-під крила та розплющуючи одне око. — Я прилетів зі звісткою для принца. Опівдні білки принесли нам добру звістку-гу-гу. Принц уже вирушив у дорогу, тож ви маєте поспішати за ним. Щасливої дороги! — І голова птаха знов сховалася під крило.
Не було сенсу намагатися дізнатися під пугача щось іще, тож Джил устала та пошукала, де б прибратися та поснідати. У цю мить до печери увійшов маленький фавн, чиї копитця гучно цокотіли по кам’яній підлозі.
— Прокинулася нарешті, донько Єви, — звернувся він до дівчинки. — Може, ти розбудиш хлопця сама? Вам вирушати через декілька хвилин. Два кентаври люб’язно погодилися підвезти вас у Кейр-Паравель, — промовив він стиха. — Авжеж, ви розумієте, що це надзвичайно велика, небачена повага. Жодного разу не чув, щоб вони кого-небудь на собі возили. Негоже їм чекати.
— Де подівся принц? — було першим запитанням Трясогуза та Юстаса, щойно їх розбудили.
— Вирушив до Кейр-Паравелю на зустріч із королем, своїм батьком, — відповів фавн на ім’я Оранс. — От-от очікується прибуття до гавані корабля його величності. Мабуть, одразу після відплиття король зустрів Аслана — вже й не знаю, чи уві сні, чи ні, — і той повернув його та сказав, що на березі його чекає давно зниклий син.
Юстас уже прокинувся та разом із Джил допомагав Орансу накривати на стіл. Трясогузові ж наказали не вставати з ліжка: до нього мав прийти та огледіти опіки на нозі відомий цілитель, знахар, як обізвав його Оранс, — кентавр на ім’я Кастор.