Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
«Усе гаразд, малий. Дай їм спокій».
Незважаючи на те що юнак зовсім не розумів, про що співає хор, він підсвідомо відчував, що в їхніх піснях оплакувались ті речі, які гноми колись втратили, так само, як це сталося із Зоряним Сапфіром.
Коли пісня добігла кінця, Вершник піймав себе на тому, що думає про своє життя в Паланкарській долині, життя, яке ніколи не повернеться… Сльози затуманили йому зір.
Юнак дуже здивувався, коли відчув, що Сапфіра теж за чимось сумує. Раніше він ніколи не помічав, щоб дракон бодай раз був у такому настрої. Вершник уже хотів був спитати, що сталося, проте відчув, як всередині Сапфіри щось ворухнулось.
І коли в залі запанувала цілковита тиша, дракон вивільнив із себе таку могутню енергію, що Ерагонові на мить забило памороки. Невдовзі дракон схилився над Зоряним Сапфіром і торкнувся його поверхні кінчиком морди. Тріщини, що вкривали камінь химерним мереживом, засяяли так яскраво, ніби спалахи блискавки, а потім риштовання рухнуло на підлогу, й усі побачили, що Ісідар Мітрім був знову цілий-цілісінький.
До того ж, тепер сапфір мав глибший і багатший червоний колір, а внутрішній бік трояндових пелюсток укривав золотий візерунок небесної краси.
Гноми поглядали на Ісідар Мітрім, не вірячи своїм очам. Потому вони зірвались на ноги й так гучно заплескали Сапфірі в долоні, що легко могли б заглушити гуркіт водоспаду. Дракон тим часом вклонився галасливій юрбі й почвалав назад до Ерагона, наступаючи своїми лапами на пелюстки троянд.
«Дякую тобі», — прошепотіла Сапфіра, опинившись поруч зі своїм Вершником.
«За що?»
«За те, що допоміг мені. Твої почуття вказали мені вірний шлях. Без цього я б могла простовбичити там кілька тижнів, та й узагалі не певна, що відчула б натхнення відродити Ісідар Мітрім».
Звівши догори руки, Орик зумів сяк-так угамувати гномів.
— Від імені всієї нашої раси, — урочисто мовив він, — я дякую тобі за твій подарунок, Сапфіро. Сьогодні ти відродила гордість нашого королівства, і ми ніколи не забудемо того, що ти для нас зробила. І ніхто не скаже, що кнурлани — невдячний народ! Відтепер і назавжди гноми величатимуть твоє ім'я під час зимових свят поруч з іменами інших Великих майстрів нашого народу. А коли Ісідар Мітрім знову опиниться на верхівці Тронжхейма, твоє ім'я буде вигравірувано на Зоряній Троянді поруч із іменем Дюрока Орнтронда, який її огранив.
Потому Орик звернувся до них обох:
— Ви вкотре довели, що ми можемо вважати вас своїми добрими друзями, і я дуже щасливий, що мій названий батько прийняв вас до клану Дургрімст Інгейтум.
Після коронації відбулося ще безліч ритуалів, що мало цікавили як Вершника, так і його дракона. Ерагон тим часом допоміг Сапфірі витягнути з-поміж зубів овечу вовну. Завдання, що не кажіть, було не з приємних, Тож юнак залюбки прийняв би після нього ванну, проте в нього, на жаль, не було такої можливості.
Натомість Вершник і дракон подались на бенкет, влаштований на честь Орика. Святкування було гучним і тривало до пізньої ночі. Гостей розважали жонглери й акробати, а також трупа акторів, що показали виставу під назвою «Аз Сартосвренхт рак Балмунг, грімстборіт рак Квізагур». Ця назва означала: «Сага про короля Балмунга із Квізагура».
Нарешті святкування добігало кінця. Більшість гномів були вже напідпитку. Ерагон вирішив, що тепер можна вільно поговорити з Ориком. Тож він схилився до короля, що сидів за кам'яним столом:
— Ваша величносте…
Орик знехотя відмахнувся:
— Я не хочу, щоб ти весь час називав мене «Ваша величносте», Ерагоне. Це нікуди не годиться… Якщо того не вимагатимуть обставини, звертайся до мене на ім'я, благаю тебе. Хоча ні… Наказую! — по цих словах гном із посмішкою потягнувся за своїм кубком і ледь його не перекинув.
Ерагон теж посміхнувся:
— Орику, я хотів спитати, чи тебе й справді коронував сам Гунтера?
Підборіддя Орика лягло на його груди, й гном, провівши пальцем по ніжці кубка, відповів дуже серйозним голосом:
— Це було те, що могло бути найближчим до Гунтери на нашій землі. Гадаю, я відповів на твоє запитання, Ерагоне?
— Мабуть… Мабуть, що так… А він завжди з'являється, коли його кличуть? Невже він ніколи не відмовлявся коронувати ваших правителів?
Орик спохмурнів ще дужче, а його брови зійшлися на переніссі:
— Ти колись чув про короля й королеву єретиків?
Ерагон заперечно похитав головою.