Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Потому Ганел став на коліна перед Ориком і вимовив довгу фразу мовою гномів. Коли він закінчив, Орик торкнувся пучками пальців його чола, і Ганел повернувся на своє місце. Невдовзі біля трону опинився Надо, й ритуал знову повторився. Далі черга дійшла до Манндрата, Хадфали й решти ватажків кланів, за винятком грімстборітхна Вермунда, якому заборонили з'являтись на коронацію.
«Мабуть, вони присягають Орикові на вірність», — прошепотів Ерагон до Сапфіри.
«А хіба вони ще цього не робили?»
«Робили, але не привселюдно. — Перш ніж продовжити, юнак глянув на трон і побачив, як до нього підійшов Тордріс. — Сапфіро, як ти гадаєш, кого саме ми бачили? Справжнього Гунтеру чи тінь? Його розум був дуже реальний, тож я навіть не знаю, чи змогли б чарівники гномів так вдало все підробити».
«Думаю, це й справді була тінь, — відповів дракон. — Адже боги ніколи не допомагали гномам на полі бою, та й у багатьох інших справах, про які мені доводилось чути. До того ж, мені не віриться, щоб справжній бог прибіг на заклик Ганела, ніби вимуштруваний пес. Я б, наприклад, нізащо не прибігла. А хіба бог не має бути величнішим за дракона? Утім… сказати напевно не візьмуся, адже в Алагезії існує багато речей, які нам не під силу збагнути. Може, ми бачили тінь із давніх часів, блідий відбиток того, що було колись раніше. Може, вона продовжуй, приходити на землю, прагнучи повернути свою силу. Гадаю, ніхто не зможе нам цього сказати».
Після ватажків кланів на вірність Орику присягнули голови гільдій, а потім новообраний король подав знак Ерагонові. Вершник підійшов до трону неквапливими впевненими кроками, став на коліно і, як один із членів Дургрімст Інгейтум, визнав Орика своїм королем й присягнув служити йому вірою й правдою, захищаючи від усіх ворогів. На завершення ритуалу Ерагон привітав Орика вже як посланець Насуади й запевнив короля в тому, що між народами гномів і варденів завжди пануватимуть мир та дружба.
За мить після того, як Ерагон повернувся на своє місце, до Орика хлинуло ціле море гномів, які теж мали присягнути новому королю на вірність.
Ритуал тривав довго-довго, а потім піддані почали підносити правителю дарунки. Орик отримав золотий кубок, по вінця наповнений рубінами й діамантами, зачаровану кольчугу, яку не могла пробити жодна зброя, гобелен у двадцять футів завдовжки, витканий із м'якої шерсті борід фельдуност, агатову табличку з іменами всіх своїх попередників, вигнутий кинджал, що мав руків'я із зуба дракона, і безліч інших скарбів. Король був щедрий, тож на знак вдячності дарував своїм підлеглим каблучки.
Вершник і дракон підійшли до Орика останніми. Ерагон знову став на коліно біля королівського трону й витяг з-за пазухи золоту нарукавну пов'язку, яку минулої ночі випросив у гномів. Він простягнув її Орикові:
— Ось мій подарунок, королю. Цю пов'язку зробив не я, проте я вклав у неї закляття, яке тебе захищатиме. Допоки ти її не зніматимеш, тобі не буде страшна жодна отрута. А ще вона захистить тебе від ударів ворогів, відвівши вбік їхню зброю. Відтепер тобі не варто боятися й магії. І це далеко не всі небезпеки, від яких тебе врятує мій подарунок.
Схиливши голову, Орик узяв пов'язку з рук Вершника.
— Твій подарунок надзвичайно цінний, Ерагоне Убивце Тіні, — сказав король, пов'язавши пов'язку собі на руку під допитливими поглядами всіх присутніх.
За мить до Орика звернулась уже Сапфіра:
«А ось і мій подарунок, Орику!»
Клацнувши пазурами об кам'яну долівку, дракон пройшов повз трон короля й поставив передні лапи на край риштовання, в якому був Зоряний Сапфір. Дерево хруснуло під її вагою, проте витримало. Хвилина минала за хвилиною, але нічого не відбувалося. Сапфіра продовжувала стояти перед велетенським каменем, пильно в нього вдивляючись. А гноми поглядали на неї, затамувавши подих.
«Ти впевнена, що можеш це зробити?» — спитав Ерагон, хоч і дуже не хотів їй заважати.
«Не знаю… Кілька разів я використовувала магію, навіть не думаючи про неї. Усе виходило само по собі. Я просто хотіла, щоб світ змінився, і тоді він справді змінювався. Це було просто… Схоже, мені треба трохи зачекати, аж доки я відчую, що можу відродити Ісідар Мітрім».
«Давай я допоможу тобі своїми закляттями».
«Ні, малий. Це моя робота, а не твоя!»
І в цей час у залі залунав низький чистий голос, що виводив повільну задумливу мелодію. Один за одним до нього приєднались решта голосів хору, сповнюючи Тронжхейм сумною красою своєї музики. Ерагон уже хотів був крикнути, щоб вони замовкли, але Сапфіра спинила його: