Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Минуло ще майже півгодини, аж доки до намету не зайшла чаклунка Тріанна й не попрохала Міцного Молота зняти із себе весь одяг, окрім штанів. Юнакові було дуже ніяково, проте жінка, здавалось, зовсім не звертала на це уваги. Потому чаклунка уважно оглянула його тіло й наклала додаткове лікувальне закляття на плече, поранене під час останньої битви арбалетною стрілою. Лише тоді вона схвально кивнула головою, мовляв, тепер ти цілком готовий прийняти кару, і дала юнакові сіру сорочку, пошиту з мішковини.
Та не встиг Роран її вдягти, як до намету влетіла перелякана Катріна. Юнак глянув на її виснажене бліде обличчя, і його серце сповнилось безмежного жалю та смутку.
Катріна тим часом зиркнула на чаклунку й присіла перед нею в реверансі:
— Будьте такі ласкаві, чи можу я бодай хвильку поговорити зі своїм чоловіком наодинці?
— Звісно… Я зачекаю там…
Тріанна вийшла з намету, і тоді Катріна кинулась до Рорана й повисла в нього на шиї. Той обняв її так само пристрасно, адже не бачив своєї коханої відтоді, як покинув табір варденів.
— Ох, як же мені тебе бракувало, — прошепотіла Катріна йому на вухо.
— А мені тебе, — розчулено відповів Міцний Молот.
Потім вони розімкнули обійми, щоб глянути одне одному в очі.
— Це якесь безглуздя! — палко прошепотіла Катріна. — Я ходила до Насуади… я благала, щоб вона пробачила тебе або хоч зменшила кількість ударів… Але вона мені відмовила.
Роран знову притиснув кохану до себе:
— Краще б ти взагалі цього не робила.
— Чому?
— Бо я сказав, що залишуся з варденами…
— Але ж це все одно безглуздя! — скрикнула Катріна, схопивши його за плече. — Карн про все мені розповів, Роране! Ти сам-один переміг майже двісті ворожих солдатів… Якби не ти, то нікому б із тих воїнів, що були з тобою, не судилося б вижити. Насуада повинна кланятись тобі в ніжки, а не шмагати, мов злочинця!
— Яка різниця, безглуздя це чи ні, — сумно відповів Роран. — Просто так треба, і якби я був на місці Насуади, то, мабуть, зробив би так само.
Почувши його слова, Катріна здригнулась:
— Цілих п'ятдесят ударів… Навіщо аж так багато? Ти ж сам чудово знаєш, що не всім пощастило вижити після такої кари.
— Вони помирали, бо в них були слабкі серця… Не турбуйся, люба… мене не вбити навіть сотнею ударів.
На губах Катріни з'явилось щось схоже на посмішку, а потім вона заплакала, припавши обличчям до грудей коханого. Він заспокоював її як міг, хоч у нього й самого на душі шкребло. За кілька хвилин Міцний Молот почув звук рога й зрозумів, що їхній час добігає кінця. Він швидко звільнився з обіймів Катріни.
— Я хочу, щоб ти дещо для мене зробила, — прошепотів Роран.
— Що? — спитала дівчина, витираючи заплакані очі.
— Біжи назад до нашого намету й не виходь звідти, доки все це не скінчиться.
Здавалось, Катріна була в розпачі від його прохання:
— Ні! Я нізащо тебе не покину…
— Будь ласка, — став благати Роран, — тобі не варто цього бачити.
— А тобі не варто все це терпіти, — заперечила вона.
— Облиш… Я розумію, що ти дуже хочеш зі мною зостатися, та мені буде легше терпіти біль, коли я знатиму, що ти мене не бачиш… Я сам в усьому винен і не хочу, щоб ти через мене страждала.
Катріна спохмурніла:
— Де б я не була, я все одно страждатиму… Однак… Я зроблю все, що ти скажеш, коли це й справді допоможе тобі. Ти ж знаєш, якби я могла, то сама б лягла під удари батога, тільки б урятувати тебе.
— Ти ж знаєш, — прошепотів Роран, цілуючи її в обидві щічки, — я б ніколи не дозволив цього зробити.
Очі Катріни знов налились сльозами, і вона так міцно обняла Рорана, що тому стало важко дихати.
Вони так і не випускали одне одного з обіймів, коли до намету разом із двома Нічними Яструбами увійшов Джормандер. Катріна миттю відсахнулась від коханого, присіла перед Джормандером у реверансі, а потім прожогом вискочила назовні.
— Час, — простягнувши руку до Міцного Молота, мовив Джормандер.
Роран кивнув у відповідь, і охоронці вивели юнака з намету до ганебного стовпа. Навколо нього вже зібралася велика юрба людей, гномів та ургалів, які відразу ж прикипіли поглядами до Міцного Молота. Юнак тим часом глянув у небо, намагаючись не звертати уваги на тисячі глядачів, які прийшли побачити, як його будуть карати за подвиг.
Невдовзі двоє охоронців прив'язали Роранові зап'ястки до поперечини ганебного стовпа, а Джормандер, обійшовши юнака довкола, став йому перед обличчям, здійняв руку й мовив: