Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Ерагон стояв поруч із Сапфірою біля центральної зали Тронжхейма й дослухався до биття барабанів. По обидва боки зали, що тягнулася на цілу милю, зібрались сотні гномів. Вони стовбичили в тунелях і арках кожного рівня, пильно прикипівши своїми темними оченятами до дракона та його Вершника.
Сапфіра тим часом ласо облизала луску довкола своєї пащеки, замріяно згадуючи сніданок, що складався з п'яти чималих овець. Потім вона звела передню ліву лапу й почухала собі носа, в якому ще й досі свербіло через запах паленої вовни.
«Припини вовтузитись! — буркнув Ерагон. — На нас же всі дивляться».
Сапфіра ображено зиркнула на нього:
«Тепер я згадала, чому так не люблю їсти цих створінь… У мене ще й досі свербить у носі, а між зубами повно їхньої вовни. Не кажу вже про те, що через них у мене буває розлад шлунка…»
«Я допоможу тобі почистити зуби, щойно ми тут закінчимо. Але зараз стій спокійно».
«Угу».
«Блодхгарм поклав до сідельних торб іван-чай? Це могло б допомогти тобі від шлунка».
«Та звідки ж мені знати?»
«Ясно… — Ерагон на мить замислився. — Та навіть якщо він про це забув, то я спитаю в Орика. Можливо, гноми мають запаси в Тронжхеймі. Нам треба…»
Юнак замовк, бо барабани нарешті стихли, і в залі запанувала цілковита тиша. Потому гноми зашурхотіли одягом і стали жваво перешіптуватись один з одним.
Та наступної миті їхній шепіт і вовтузню заглушив звук доброї дюжини фанфар і спів хору гномів. Музика була такою незвичною й глибокою, що в Ерагона по шкірі пробігли мурашки, а серце забилося вдвічі швидше, так, ніби він збирався рушати на полювання. Сапфіра тим часом вильнула хвостом. Мабуть, вона відчувала те саме.
«От і початок», — подумав Вершник, заходячи разом із драконом до центральної зали міста-гори й займаючи своє місце між ватажками кланів, головами гільдій та рештою обраної публіки.
У центрі зали лежав складений докупи Зоряний Сапфір, оточений дерев'яним риштованням. Приблизно за годину до коронації Скег прислав до Ерагона й Сапфіри гінця, який повідомив їм, що гноми нарешті завершили свою роботу, тож Ісідар Мітрім був цілком готовий до того, щоб дракон знову зробив його таким, яким він був колись.
Слуги Орика внесли до зали чорний гранітний королівський трон і поставили його на високий поміст, що перебував поруч із Зоряним Сапфіром. Потому вони розвернули його на схід, оскільки саме там були чотири основні тунелі Тронжхейма. А крім того, король мав дивитися на схід тому, що там кожного ранку з'являлось небесне світило, символізуючи початок нового дня й нової ери в державі гномів.
Перед троном, вишикувавшись у дві довжелезні шеренги, стояли воїни, вбрані в блискучі кольчуги, їхні ряди тяглися аж до самісіньких східних воріт Тронжхейма, що були за милю від головної зали. Списи багатьох із них увінчували прапори з дивовижними візерунками. Дружина Орика, Хведра, стояла серед ватажків кланів, оскільки саме вона посіла місце грімстборітхна Вермунда. Передчуваючи, що стане королем, Орик послав за нею ще кілька днів тому, проте Хведра, заклопотана справами Інгейтум, прибула до Тронжхейма тільки сьогодні вранці.
Сам Орик тим часом повагом крокував від східних воріт до центральної зали. Увесь цей час хор і фанфари не замовкали ні на секунду, виводячи свої вигадливі мелодії. Борода колишнього ватажка Інгейтум була добре розчесана й спадала на кольчугу, кожне кільце якої блищало чистим білим золотом. Новий король був убраний у шкіряні черевики зі срібними шпорами, сірі вовняні штани й сорочку з пурпурового шовку, що сяяла у світлі ліхтарів. По підлозі, спадаючи з плечей Орика, тяглася довга накидка з горностаєвим коміром і знаками Дургрімст Інгейтум. Бойовий молот гнома, Волунд, викутий іще першим королем раси, висів на широкому поясі, прикрашеному рубінами. Святкове вбрання Орика все аж сяяло, до того ж він сам, здавалось, випромінював світло, через що в Ерагона стали боліти очі.
За новим королем крокувало дванадцятеро дітлахів — шестеро хлопчиків і шестеро дівчаток. Вони були вдягнені в сорочки червоного, коричневого та золотого кольорів, а кожен із них тримав у долонях чималі кулі, зроблені з каміння різних порід.
Коли Орик дійшов до центру міста-гори, в залі потемнішало, а на все, що було всередині неї, лягли дивні барвисті тіні. Ерагон спантеличено глянув угору й побачив, як з верхівки Тронжхейма падає дощ із рожевих трояндових пелюсток. Ті лягали на плечі й голови всім присутнім, сповнюючи повітря своїм солодким ароматом.