Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
— Вони були кнурланами, яким не пощастило отримати благословення Гунтери, хоч вони й сіли на трон. — Губи Орика стали нагадувати смужку. — Та їхнє правління тривало зовсім недовго.
Після цих слів Ерагонові здалося, ніби хтось зав'язав довкола його шиї міцну невидиму петлю:
— Ти хочеш сказати, що якби зібрання кланів обрало тебе своїм королем, а Гунтера відмовився тебе коронувати, то ти б не сидів зараз на цьому троні?
— Так… Або був би королем нації, яка бореться сама із собою, — відповів Орик, знизавши плечима. — Проте я майже не переймався цим, бо навіть бог навряд чи дозволив би мені розідрати країну на безліч клаптиків! Гунтера ніколи б цього не зробив!
— Але ж ти не знав напевне, — прошепотів Ерагон.
Орик заперечно похитав головою:
— Звісно ні, аж доки він не вдяг мені на голову шолом.
СЛОВА МУДРОСТІ
— Пробач, — прошепотів Ерагон, необачно зачепивши миску з водою.
Насуада спохмурніла, а на її обличчі з'явилися зморшки, бо по воді пробігли невеличкі брижі.
— За що? — спитала вона. — Гадаю, більш доречними зараз будуть вітання, адже ти виконав усе, заради чого я посилала тебе до гномів, та навіть більше.
— Ні, я… — Ерагон на мить замовк, збагнувши, що дівчина не помітила брижів. Закляття Насуадиного дзеркала було складене так, що та добре бачила Вершника й дракона, що б там не сталося. — Я просто зачепив миску рукою, ото й усе.
— Не переймайся й дозволь мені офіційно тебе привітати! Орик став королем…
— Навіть якщо все вийшло тільки тому, що на мене вчинили замах? — перебив її Вершник.
Дівчина посміхнулась:
— Авжеж. Навіть якщо все вийшло тільки тому, що на тебе було вчинено замах. Ти все одно зберіг наш союз із гномами, а це наближає нас до перемоги. Дозволь мені тільки поставити тобі останнє запитання: коли саме гноми зможуть приєднатися до варденів?
— Орик уже наказав своїм воїнам готуватись до маршу, — відповів Вершник. — Скоріше за все, кланам знадобиться декілька днів, щоб стягнути свої сили, проте щойно вони це зроблять, як відразу ж вирушать убік нашого табору.
— Чудово! Це дуже втішна новина. Невдовзі нам і справді знадобиться їхня допомога. А коли ви із Сапфірою збираєтеся повернутись? За три-чотири дні встигнете?
Крила дракона дрібно затремтіли, а сам він став важко дихати Вершникові в потилицю. Ерагон озирнувся, а потім, обережно добираючи слова, відповів:
— Та як тобі сказати… Ти ж пам'ятаєш, про що ми домовлялись, перш ніж я вирушив до гномів?
Насуада прикусила нижню губу.
— Звісно, пам'ятаю, Ерагоне. Я… — на мить Насуаду відволік якийсь чоловічий голос, що його Вершник і Сапфіра ледь-ледь чули. Насуада тим часом знову глянула в дзеркало й продовжила: — Кілька хвилин тому до табору повернувся загін капітана Едріка. Здається, у них великі втрати, але наші вартові кажуть, що Роран живий.
— Його поранено? — спитав Ерагон.
— Я скажу тобі, як тільки знатиму. Але на твоєму місці я б не дуже хвилювалась, адже в Рорана така вдача… — голос невидимого чоловіка знову відволік Насуаду, й та зникла з поля зору. Ерагон нетерпляче засовався на місці.
— Пробач мене, — мовила Насуада, чиє відображення за мить знову з'явилось у мисці з водою. — Ми наближаємось до Фейнстера, й нам треба відбитись від кількох загонів, які леді Лорана вислала за межі міста, щоб підірвати наш бойовий дух… Ерагоне, Сапфіро, ви потрібні нам у цій битві. Якщо оборонці Фейнстера побачать під своїми стінами лише людей, гномів та ургалів, то почнуть думати, що в них є шанси врятувати місто, й битимуться з ще більшим завзяттям. Звісна річ, вони ніколи не втримають Фейнстер, але нам слід зробити так, щоб вони відразу це зрозуміли. Переконати їх зможе тільки Вершник і дракон.
— Але ж…
Насуада звела руку, показуючи, щоб Ерагон трішки помовчав:
— Є й інші причини, через які вам слід якомога швидше повертатися. Мої рани ще й досі даються взнаки, тож я не можу їхати верхи попереду варденів, як це робила раніше. І мені потрібно, щоб ти посів моє місце, Ерагоне, щоб ти слідкував, як виконують мої накази, й підбадьорював воїнів. До того ж, табором уже ходять чутки, ніби ти десь далеко… Ми намагаємося переконати варденів, що це не так, але, здається, наші зусилля виявились марними. Одне слово, якщо ці чутки дійдуть до Галбаторікса, а він накаже Мертагові й Торнаку напасти на нас, то навряд чи нам пощастить відбитися від них самотужки. Мені дуже шкода, але я не можу дозволити вам повернутись до Елесмери прямо зараз. Це надто небезпечно.
Ерагон міцно притис долоні до холодного кам'яного столу, на якому стояла миска з водою.