Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
— Давай ще кістки, — Деттиним голосом промовила Сюзанна, коли Роланд викинув ліхтарика. — Тіки щоб вони були сухі. — І розсміялася, задоволена власною дотепністю (бо ніхто більше не розсміявся), Деттиним брудним смішком.
Все ще важко дихаючи, Роланд заходився збирати кістки.
Вони рушили далі коридором. Сюзанна їхала в Роланда на спині задом наперед: триматися в такому положенні було важко, але можливо. Якщо їм вдасться звідси вибратися, спина в неї ще день чи два болітиме, як проклята. «Але я насолоджуватимусь кожною секундою цього болю», — сказала вона собі.
Роланд передав їй футболку з «Днів міста Бриджтона», яку купила йому Айрін Тасенбаум. Нею вона обгорнула кістку знизу і виставила вперед, наскільки була змога втримувати в такому положенні рівновагу. Бігти Роланд не міг, бо так Сюзанна випала б з ременів, проте йшов доволі швидко, час від часу зупиняючись, щоб підібрати придатну кістку з руки чи ноги скелета. А невдовзі принцип зрозумів і Юк: почав зносити стрільцеві в пащі кістки. Попри вогонь, істота здаватися не збиралася — вона вперто повзла за ними. Час від часу Сюзанна бачила проблиски її слизької шкіри, а коли та сахалася від непевного вогню смолоскипа, вони чули те вологе тупання, наче гупав ногою велет у налитих багнюкою чоботях. Сюзанна запідозрила, що з таким звуком почвара била хвостом об підлогу. Це сповнило її душу безпричинним жахом, таким глибинним і сильним, що від нього можна було з’їхати з глузду.
«У нього є хвіст! — волав її розум. — Хвіст, яким воно робить такі звуки, наче там усередині вода чи желе, чи кров, наполовину загусла. Господи! Божечку! Боже!»
Сюзанна розуміла, що істоту стримує не лише світло. Вона боялася вогню. Напевно, тварюка валандалася десь позаду, поки вони знаходилися в тій частині коридору, де горіли кулі-світильники, і думала (якщо тільки вона була здатна мислити), що зачекає і схопить їх, коли опиняться в темряві. Якби вона знала, що в них є вогонь, то, напевно, заплющила б свої численні очиська і накинулася на них там, де кілька світильників не горіло і світло було тьмяне. Тепер же їй тимчасово не таланило, бо з кісток вийшли на диво хороші смолоскипи (Сюзанні навіть не спало на думку, що то відновлений Промінь їм допомагає). Питання було лише в тому, чи надовго їм вистачить «Стерно». Вона заощаджувала паливо, коли кістки займалися самі (окрім кількох вологих — ті довелося викинути, спершу підпаливши від їхніх майже вичахлих кінчиків наступні смолоскипи), але для цього їх треба було змащувати, а Сюзанна вже використала більше половини третьої й останньої бляшанки. Вона до глибини душі шкодувала про ту, яку довелося викинути, коли на них наступала потвора, але тієї миті їй більше нічого не лишалося. Їй також хотілося б, щоб Роланд просувався швидше, хоча навряд чи тепер це було можливо, навіть якби вона повернулася обличчям до його спини. Може, на короткий ривок його б і вистачило, але не більше. Вона відчувала, як тремтять під сорочкою його м’язи. Він був на межі.
Через п’ять хвилин, дістаючи в жмені консервованого палива, щоб змастити колінну чашечку над гомілковою кісткою, вона торкнулася пальцями дна бляшанки. У пітьмі за ними знову волого гупнуло. Їхній друг бив хвостом, наполягав її розум. Тварюка не відставала. Вичікувала, коли в них закінчиться пальне і все навкруги знову зануриться у темряву. Отоді вона нападе.
Тоді вона поїсть.
Їм потрібен був шлях для відступу. Це вона зрозуміла, щойно пальці намацали дно бляшанки. За десять хвилин, зуживши три смолоскипи, Сюзанна підготувалася сказати стрільцю зупинитися, коли — якщо — будуть проходити через наступне велике звалище кісток. Вони могли розкласти велике багаття з ганчірок і кісток, а коли воно як слід розгориться, помчати геть, наче за ними женуться чорти. А коли — і якщо — почують, що тварюка перелізла через багаття і знову їх наздоганяє, Роланд зможе полегшити собі тягар і прискоритись, покинувши її. У цьому вона керувалася не самопожертвою, а банальною логікою — навіщо монструозній багатоніжці пожирати їх обох, якщо цього можна уникнути? І здаватися їй просто так Сюзанна не збиралася. Принаймні живою. У неї був Роландів револьвер, і вона ним скористається. П’ять куль у сей Багатоніжку, а якщо це її не зупинить, то остання куля для самої Сюзанни.
Та перш ніж вона встигла щось сказати, Роланд видушив із себе три слова, які зупинили її власний потік слів.
— Світло, — задихаючись, промовив він. — Там, попереду.