Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Та тільки вибору в них не було. Почвара вже мало не дихала їм у потилиці: Сюзанні здавалося, що вона чує не лише слиняве дихання, а й наждаковий звук, з яким щось чиркнуло об стіну. Час від часу брязкали об підлогу відірвані від стіни кахлі. З цими звуками годі було не намалювати собі уявну картину. Сюзанні став ввижатися гігантський чорний хробак, чиє желатинове тіло заповнювало собою коридор від стіни до стіни, інколи відриваючи керамічні квадрати й трощачи їх під собою. Він хутко посувався вперед, голодний, невпинно скорочуючи відстань між собою та ними.
І вже скорочував її набагато швидше. Сюзанна здогадувалася чому. Раніше вони бігли рухомим острівцем світла. Ким би не була та істота позаду, світла вона не любила. Сюзанна подумала, чи не скористатись ліхтариком, який Роланд долучив до їхніх ґунна, проте без батарейок користі з нього буде мало. За двадцять секунд після того, як вона чирконе перемикачем на його довгому корпусі, клята штука вирубається.
Хоча… секундочку.
Його корпус.
Довгий корпус!
Сюзанна сягнула рукою в шкіряну сумку, що теліпалася на плечі в Роланда, й намацала бляшанки з провіантом, але не вони були їй потрібні. Нарешті, впізнавши на дотик круглу канавку довкола кришки, вона знайшла те, що шукала. Часу розмірковувати над тим, чому ці обриси здаються такими близькими й рідними, не було. Детта мала свої таємниці, і, очевидячки, до їхнього числа належало і «Стерно». Сюзанна піднесла бляшанку до носа, щоб понюхати, й одразу ж стукнулася об неї переніссям, бо Роланд об щось перечепився: може, уламок підлоги, а може, й черговий скелет потрапив під ноги, — і був змушений щосили втримувати рівновагу. Цього разу він теж вийшов переможцем, але наступного разу їм може так не пощастити, і почвара, що повзла за ними, налетить на них до того, як він встигне зіп’ястися на ноги. Сюзанна відчула, що по обличчю тече тепла кров, і тварюка за їхніми спинами, мабуть, унюхала її, бо, голосно булькаючи, закричала. Сюзанні спав на думку велетенський алігатор на болоті у Флориді, що підводить лускату голову і виє на місяць. Уже так близько.
«Господи, дай мені часу, — благала вона. — Я не хочу помирати отак. Коли тебе застрелять, це одне, але коли їдять живцем у темряві…»
То вже геть інше.
— Швидше! — гаркнула вона на Роланда і вдарила його в боки стегнами — так вершник пришпорює втомленого коня.
І якимось чином Роланду це вдалося. Дихання виривалося в нього з грудей болісними стогонами. Так важко він не дихав навіть після того, як відтанцював комалу. Якщо так далі триватиме, серце розірветься в нього у грудях. Але…
— Швидше! Піддай жару! Трохи пізніше я покажу один фокус, але поки що зроби все, що зможеш, чорт забирай!
І в чорному підземеллі під замком Дискордія Роланд зробив те, про що вона просила.
Вона опустила вільну руку в сумку і зімкнула пальці на корпусі ліхтарика. Витягла його і затисла під пахвою (знаючи, що, якщо впустить, їм точно кінець), потім смикнула за язичок на банці «Стерно». На Сюзаннине полегшення, вакуумна упаковка відкрилася, миттєво засичавши, але несподіванкою для неї це не стало: якби вакуумне ущільнення було порушено, то займиста желеподібна речовина в бляшанці вже давно випарувалась би і бляшанка важила б менше.
— Роланде! — закричала вона. — Роланде, потрібні сірники!
— Сорочка… кишеня! — видихнув він. — Витягни!