Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Тягнучись до кишені, вона впустила ліхтарика у прогалину між своїми стегнами і його спиною, але встигла вхопити його, поки не вислизнув на землю. Міцно затиснувши пальцями, вона занурила корпус ліхтарика в бляшанку «Стерно». Щоб узяти сірника, одночасно тримаючи бляшанку і вимащений у драглях ліхтарик, потрібна була третя рука, тому Сюзанна викинула бляшанку. В сумці лежало ще дві, але якщо її задум не спрацює, то шансу витягти бодай котрусь із них вона не матиме.
Потвора знову заревіла, і звук був такий, наче вона вже була просто за їхніми спинами. Сюзанна відчула її дихання — смердюче, як купа риби, що гниє на сонці.
Вона простягнула руку через Роландове плече й дістала з кишені одного сірника. Їй вистачить часу запалити хіба що один, але ніяк не два. Роланд і Едді вміли запалювати їх нігтем великого пальця, але Детта Волкер знала кращий фокус — вона не раз вдавалася до нього, щоб справити враження на своїх білошкірих жертв у дорожніх забігайлівках, де промишляла. Вона скривила гримасу в темряві, відкриваючи зуби, приклала головку сірника між передніми зубами вгорі. «Едді, якщо ти мене чуєш, допоможи, рідний, — допоможи не схибити».
Вона запалила сірника. Щось гаряче обпалило піднебіння, і на язиці з’явився присмак сірки. Вогник сірника на секунду засліпив її очі, що вже пристосувалися до темряви, але вона бачила достатньо, щоб прикласти його до корпуса ліхтарика, вкритого желеподібною речовиною. «Стерно» зайнялося миттєво, і корпус ліхтарика став смолоскипом. Полум’я було слабеньке, але принаймні воно було.
— Розвернися! — закричала вона.
Роланд зупинився негайно — без жодних питань та нарікань — і рвучко повернувся на підборах. На якусь мить їхнім очам відкрилася мокра голова з рожевими очима альбіноса. Під ними чорнів рот завбільшки з вентиляційний люк, у якому ворушилися мацаки. «Стерно» давало неяскраве світло, але в цій стигійській чорноті його було достатньо, щоб почвара сахнулася. І перш ніж вона щезла у пітьмі, Сюзанна побачила, як міцно заплющуються всі її очі, й подумала, які вони, либонь, чутливі, якщо навіть такий вогник, як цей, зміг…
Уздовж стін коридору лежали купи кісток. Передня частина ліхтарика в її руці вже почала нагріватися. Юк скажено гавкав у пітьму, пригнувши голову й широко розставивши лапи. Кожна шерстина в нього стояла сторч.
— Присядь, Роланде, присядь!
Він присів, і вона передала йому саморобного смолоскипа, який уже став гаснути: у жовтих язичках полум’я, що пробігали корпусом, прозирала синь. Потвора в темряві знову оглушливо заревіла, і Сюзанна роздивилася обриси тіла, що коливалося з боку в бік. Світло вичахало, істота підбиралася ближче.
«Якщо підлога тут мокра, нам, швидше за все, гаплик», — подумала Сюзанна, проте, нишпорячи у пошуках стегнової кістки, зрозуміла, що це не так. То міг бути обманний сигнал від її сповнених надії органів чуття (бо десь попереду зі стелі зривалися краплини води, Сюзанна чула їхнє крапотіння), але вона так не думала.
Вона сягнула в сумку по другу бляшанку «Стерно». Та тільки цього разу палець ніяк не міг намацати кільце кришки. Тварюка наближалася, Сюзанна вже бачила під безформною головою численні короткі ніжки. Отже, то був не хробак, а якась велетенська багатоніжка. Юк став перед нею і гавкав безперестану, вищиряючи всі зуби. Першим почвара вхопить Юка, якщо Сюзанна не…
І тут палець прослизнув у кільце, яке щільно прилягало до кришки бляшанки. Чпок-ссс — і кришка піднялася. Роланд розмахував ліхтариком, щоб хоч трохи піддати полум’я (це могло подіяти, якби вогню було чим живитися), і Сюзанна побачила їхні ледь упізнавані тіні, які шалено стрибали по занепалих кахляних стінах.
Кістка в бляшанку не влазила. Незграбно розкинувшись, наполовину вивільнившись із заплічного ранця, Сюзанна запхала в бляшанку руку, витягла жменю желе і намастила його на кістку. Якщо кістка була мокра, це могло лише на кілька секунд подовжити їхній жах. Проте якщо суха, тоді, може… може…
Тварюка підбиралася чимраз ближче. Серед мацаків, що росли з рота, видніли великі ікла. Ще мить — і вона кинеться на Юка, вхопить його блискавично, як гекон муху. Міцний сморід гнилої риби навіював нудоту. А що могло ховатися за цим створінням? Які ще мерзоти?
Думати про це часу не було.
Сюзанна торкнулася смолоскипом зі стегнової кістки до слабких язичків полум’я, що лизали корпус ліхтарика. Вогонь, що спалахнув, був сильніший, ніж вона очікувала, набагато сильніший, і тварюка знову закричала — не лише від подиву, а й від болю. Щось захлюпотіло, як грязюка, яку стискають у вініловому плащі, — істота кинулася назад.