Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
— Ну й?
Пан Щекєльніков подивився симетрично.
— Нічого. Хер на хер подібний.
— Пфх! Оповідки про сибірських героев для піднесення духу!
Він погрозив пальцем у рукавиці. Вищирилося з-за шарфа.
— Коли ж більша честь для кубла старих преступников и кустарей, — сказав він, — бо шулер, контрабандист, скупник краденого, бандит, може якийсь заколотник, але ніколи тут не пив убивця генерал-губернатора й особистий ворог Батюшки Царя!
Бо так чи інак, невчинене правдивіше від учиненого. Не важливо, що вдалося змінити в ладі матерії — рука, нога, рука, нога, рука, нога, аж до могили, — важливо, якою людиною замерз. У чому проявляєшся більше: в істині матерії чи в її омані, яка відображає істину духу?
Підніс склянку.
— За наших ворогів!
— За ворогів! Хай їм чёрт дупи олією мастить!
Відтак розбилося склянку об стіну. Уламки вгризлися у мерзлоту. Заростуть кригою, увійдуть у чорно-біле тло, на вічну речову пам’ять. Ось тут: горілка Сина Мороза.
До пам’ятника Александру III тунґуси прибули задовго до призначеного часу; коли приїхалося туди за чверть четверта, вони вже чекали біля низьких продовгуватих саней, важко навантажених, запряжених чотирма оленями. Сани із широкими гнучкими полоззями й притиснутим до землі центром ваги: призначені були не для іркутських доріг, а для забайкальського бездоріжжя. Із квапливого шварґотіння Тіґрія Етматовa й обох його побратимів утямилося тільки, що покинули вони Обсерваторію не без проблем, змушені були вдатися до бійки навкулачки. З ким вони побилися — з Теслою? З козаками Шульца? З царським військом, уже присланим князем Блуцьким? Світіні виблискували довгі й гострі форми, цар Алєксандр на пам’ятнику стояв у вояцькій позі, в мундирі й зі шпагою, над масивною скульптурою двоголового орла, хижо вигнутого до жертв унизу. Етматов підстрибував на місці, дуже схвильований. Піднялося голову, але обличчя статуї вже не вдалося побачити.
Тим часом імла заснувала місто, як більмо старече око. Мороз тримався сорочий, тобто добряче понад сорок градусів, може вже навіть ближче до мінус сімдесяти о цій порі ночі. У тунґусів, загорнутих у шкури, хутра й ганчірки аж до вузенької щілини для очей, миттю заморозило горлянки, тож після кашлю й надламаного хрипіння вони зійшли до пильного мовчання. Тварини парували кутастими хмарами тіні. Сніг хрустів під ногами, наче уламки скла, тобто дуже голосно в цій порожній біло-веселковобарвній нескінченності. Імла — найщільніша вершкова, киселева імла — щільно заклеювала майдани, бульвари, проспекти, аж до вершин найвищих кам’яниць. Навіть хребет лютого, який вимерзав тут неподалік на Анґарі в напрямку Конного Острова, годі було побачити. Поховалися також, мабуть, буряти-глашатаи, тож імлисту тишу не каламутив пульс їхніх шаманських бубнів. Крізь імлу просочувалися тільки калейдоскопічні повені барв із мороскляних ліхтарів — і вугляні симфонії з піднебесного оргáну Чорного Сяйва.