Крига. Частини ІII–ІV

— Ну й?

Пан Щекєльніков подивився симетрично.

— Нічого. Хер на хер подібний.

— Пфх! Оповідки про сибірських героев для піднесення духу!

Він погрозив пальцем у рукавиці. Вищирилося з-за шарфа.

— Коли ж більша честь для кубла старих преступников и кустарей, — сказав він, — бо шулер, контрабандист, скупник краденого, бандит, може якийсь заколотник, але ніколи тут не пив убивця генерал-губернатора й особистий ворог Батюшки Царя!

Бо так чи інак, невчинене правдивіше від учиненого. Не важливо, що вдалося змінити в ладі матерії — рука, нога, рука, нога, рука, нога, аж до могили, — важливо, якою людиною замерз. У чому проявляєшся більше: в істині матерії чи в її омані, яка відображає істину духу?

Підніс склянку.

— За наших ворогів!

— За ворогів! Хай їм чёрт дупи олією мастить!

Відтак розбилося склянку об стіну. Уламки вгризлися у мерзлоту. Заростуть кригою, увійдуть у чорно-біле тло, на вічну речову пам’ять. Ось тут: горілка Сина Мороза.

До пам’ятника Александру III тунґуси прибули задовго до призначеного часу; коли приїхалося туди за чверть четверта, вони вже чекали біля низьких продовгуватих саней, важко навантажених, запряжених чотирма оленями. Сани із широкими гнучкими полоззями й притиснутим до землі центром ваги: призначені були не для іркутських доріг, а для забайкальського бездоріжжя. Із квапливого шварґотіння Тіґрія Етматовa й обох його побратимів утямилося тільки, що покинули вони Обсерваторію не без проблем, змушені були вдатися до бійки навкулачки. З ким вони побилися — з Теслою? З козаками Шульца? З царським військом, уже присланим князем Блуцьким? Світіні виблискували довгі й гострі форми, цар Алєксандр на пам’ятнику стояв у вояцькій позі, в мундирі й зі шпагою, над масивною скульптурою двоголового орла, хижо вигнутого до жертв унизу. Етматов підстрибував на місці, дуже схвильований. Піднялося голову, але обличчя статуї вже не вдалося побачити.