Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Пост-апокалипсис » Крига. Частини ІII–ІV
Крига. Частини ІII–ІV - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Крига. Частини ІII–ІV

Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:

Прибувши до Іркутська, Бенедикт Ґерославський потрапляє в середовище великих підприємців і промисловців, частина з яких прагнуть політичної незалежності Сибіру. Тут він співпрацює з геніальним американським винахідником Ніколою Теслою, якому російський імператор доручив розробити зброю проти лютих, аби подолати Кригу і розморозити Історію. Проте на кожному кроці на Бенедикта чигають небезпеки й випробування, влаштовані фанатичними шанувальниками Мороза, якими керує всемогутній Григорій Распутін. Усе ж він прямує у саме серце Краю Зими. Чи вдасться Ґерославському розшукати батька? Чим завершаться експерименти Тесли? Чи настане в Євразії велика Відлига? І чи розшукає наш герой свою прекрасну Єлену?
1 ... 228 229 230 231 232 233 234 235 236 ... 365
Перейти на страницу:

— Хто це знову?

— Японці Пілсудського. Я мав з ними домовленість, що вони вас безпечно вивезуть. Я вам не казав?

— Ви й справді вмерзли в усе це з чоботами.

— Ба! Але якби вони, однак…

— Я так не зумію, пане Бенедикте, це ви математик. — Вона встромила руки в шубу, підвелася. — Мушу повертатися до Ніколи. Ви не вигадаєте знову якоїсь дурниці, як тільки я вийду?

Показалося на багаж.

— Замерзло. Четверта під пам’ятником імператору Алєксандру.

— Добре. Бо мені вже здалося, що ви й не думаєте рятуватися, — зітхнула вона.

Далі відбулися три коротких кроки й короткий поцілунок у зарослу щоку.

— А що ж це було? — здивувалося.

— Мій подарунок! На день народження! Пана Бенедикта! — гукала вона з-за порогу, вже уґвинчена в торнадо темного хутра й світлої коси, поспіхом тікаючи тим самим шляхом крізь покої, коридори, сходи, крізь деренчливий будинок.

Камердинер зніс багаж у сіни. (Всього було шість клунків і валіза — мабуть, встигнулося тут, однак, обрости міщанськими благами). Пан Щекєльніков уже спав; здоровані його розбудили. Він вийшов похмурий, як кат після перепою. Відвівши його убік, розповілося йому простими словами що і як.

— Тобто шановний пан дав команду заколоти генерал-губернатора.

Не підтвердилося. Не заперечилося.

— Ага, — покивав він головою. — Ну, так. Ну, так.

Він так само добре міг би вдарити себе кулачиськом у ведмежі груди й ревнути: «Замерзло!» Отож, зовсім не потрібно Чорного Сяйва у небі, не потрібно густої тьмідини між людиною і людиною; тим паче не потрібно вбирати цьогó в незґрабні слова мови другого ґатунку, шукати метафори, наближення. Дивишся і знаєш. Цієї миті вперше розумілося усю єдиноістину без складних операцій у Математиці Характеру, самим лише тваринним інстинктом — чуттям правди, — яким так послуговуються люди покрою доктора Мишлівського чи одноокого Єрофєя. Тож не дивно, що на питання, які відчайдушно вигукувалося над порожньою могилою, мартинівець відповідав лише мовчанкою і символічним жестом. Адже що тут можна пояснити? Що одна людина вважає, що істина така, а друга — що зовсім інша? Дитина Літа втямить із того: що ж, розбіжність поглядів. Але ж — і це очевидно — істина одна, тверда, як діамант, надійна — як двічі два чотири.

Це лише помпа Котарбінського все перемішувала, вивертала, затемнювала, хибувала.

— Імператор, — сказалося.

— Імператор. Ну, гарна історія. — Він подивився ящериним оком. — Я вже вам казав, ваш час настав, пане Ґе.

— Пора.

— То як?

— Четверта, бульвар над Анґарою.

Він простягнув квадратну лапу, міцно її потислося.

— Ну, нема чого тут довше чёрта спокушати.

І пішов запрягати санки.

Зналося: Чинґіз Щекєльніков.

Повернулося нагору, щоби попрощатися з Веліцькими. Пан Юше тим часом пішов до іншого дому панікувати в товаристві, також знову вислизнула панна Марта. Пйотрусь заснув в обіймах пана Войслава, перевісившись йому через могутнє плече, вчепившись пальчиками в батькову бороду. Войслав підвівся, щоби попрощатися, не будячи малюка, з хлопчиною на грудях; не кажучи ні слова, він простягнув руку. Пйотрусь поворушився крізь сон, коли струснулося правицю пана Веліцького: поворухнувся, скрикнув і поклав собі в рот великого пальця. Мацюсь і Міхася, навпаки, позирали з-під столу, крізь великі вічка в мереживній скатертині.

Пані Галіна принесла з кухні теплу випічку, загорнуту в пахучу лляну тканину. Подякувалося упівголоса, поцілувалося руку, притрушену борошном. Вона імпульсивно сердечно обійняла, притиснувши нахилену голову до грудей. Зворушення увійшло в горло, дражнячи горлянку й зволожуючи очі. Зблиснуло в голові незамерзле минуле: княгиня Блуцька в Транссибірському експресі, оте зворушення.

— Далі за батьком? — Прошепотіла пані Веліцька. — Чому б вам радше не пошукати матері?

— Вибачте, — відкашлялося. — Я не повинен був наражати вас і дітей на ризик. Я знаю… не до такої родини, не до такого дому. Ви були надто добрі до мене. Мені ніколи нічого кращого… тільки…

— Так, так, так.

Бачилося: Галіна Веліцька.

Вона поблагословила, накресливши знак хреста на чолі й на грудях. З теплим пакунком під пахвою хутко повернулося до дверей. Старий Ґжеґож подав шубу, шапку, шарфи. Туп-туп-туп позаду. Подивилося крізь мороскляні окуляри. На порозі стояли Мацюсь і Міхася, очка округлі, ротики скривлені підківками.

— Дядечко повернеться, — сказалося, натягуючи рукавиці. — Повернеться, повернеться.

Але це були діти Зими, вроджені лютовці. Вони відвернулися від брехні й утекли в сльозах.

1 ... 228 229 230 231 232 233 234 235 236 ... 365
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)