Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Усе стороннє відходило на задній план. Вони наближалися до кінця своєї довгої подорожі, й приводів для неспокою лишалося дедалі менше. Це добре. А якщо їй доведеться загинути на шляху до предмета Роландової одержимості? Що ж, якщо на тому боці людського існування не було нічого, крім темряви (як вона вважала майже все своє доросле життя), тоді втрачати нічого, головне, що ця темрява — не пітьма тодешу, наповнена жахливими потвориськами.
Але стоп! Можливо, все-таки існує загробне життя, рай, реінкарнація, а може, навіть воскресіння з мертвих на галявині наприкінці земного шляху. Ця остання ідея їй подобалася, і вона бачила вже чимало див, щоб у це вірити. Імовірно, Едді з Джейком чекатимуть її там, тепло зодягнені, з першими сніжинками, що падатимуть їм на брови: містер ВЕСЕЛОГО і містер РІЗДВА простягатимуть їй гарячий шоколад. З вершками.
Гарячий шоколад у Сентрал-парку! Що таке Темна вежа порівняно з цим?
Вони проминули ротонду з дверима, що вели до всіх усюд, і згодом вийшли до широкого коридору з написом «ПОКАЖІТЬ ПОМАРАНЧЕВУ ПЕРЕПУСТКУ, СИНЯ НЕ ЧИННА» на стіні. Трохи далі, у світлі флуоресцентної лампи з тих, які ще світили (і біля забутого гумового мокасина), вони побачили якийсь напис на стіні й завернули в коридор, щоб прочитати.
Під спільним посланням вони підписалися: Фред Вортінґтон, Дані Ростова, Тед Бротіґен та Дінкі Ерншо. А під іменами було ще два рядки, приписані іншою рукою. Сюзанна подумала, що Тедовою. Після прочитання їй захотілося розплакатись:
— Боже, благослови їх, — хрипким голосом промовила Сюзанна. — Хай Бог подарує їм свою ласку і береже їх разом.
— Еже-азом, — пролунав тихий і доволі несміливий голос десь на рівні Роландових ніг. Вони подивилися вниз.
— Вирішив знову говорити, дорогенький? — спитала Сюзанна, але на це Юк не відповів. І мине багато тижнів, перш ніж він заговорить знову.
Двічі вони заблукали. Одного разу Юк віднайшов дорогу крізь лабіринт тунелів і коридорів — у деяких стогнали протяги, деякі оживали ближчими і загрозливішими звуками, — а вдруге на правильний шлях вивела їх Сюзанна, помітивши обгортку від шоколадного батончика, яку кинула Дані. Цукерок в Алгулі не бракувало, і дівчинка прихопила з собою чималий запас. («І жодної зміни одягу», — похитавши головою, всміхнулася Сюзанна.) Коли проходили повз старезні двері з залізного дерева, схожі на ті, які Роланд знайшов на узбережжі, то почули неприємне цямкання. Сюзанна спробувала уявити, яка істота могла створювати такі звуки, але на думку спав лише величезний відокремлений від тіла рот, повний жовтих ікол з темними прожилками бруду. На дверях був якийсь незрозумілий знак. Від самого його вигляду їй стало незатишно.
— Ти знаєш, що тут написано? — запитала вона. Та Роланд, хоч і володів шістьома мовами, а ще з багатьма був знайомий, похитав головою. Сюзанна відчула полегшення. Знаючи, як прочитати знак на дверях, вона могла відчути непереборне бажання вимовити його вголос. А може, була б змушена його вимовити. І тоді двері б відчинилися. Чи схотілося б тобі тікати від істоти, яка пережовувала щось на тому боці? Ймовірно. Чи зміг би ти?
Може, й ні.
Невдовзі після цих дверей вони спустилися ще одними, коротшими сходами.
— Вчора, коли розповідала тобі, я геть про них забула, але тепер згадала. — Сюзанна показала на розворушений порох. — Дивися, ось наші сліди. Фред зносив мене вниз, Дінкі — піднімав нагору, коли ми поверталися. Ми майже на місці, Роланде, от побачиш.
Але в плетиві ходів, що розбігалися в різні боки унизу, вона знову розгубилася, і саме тоді їм на допомогу прийшов Юк. Він потрюхикав вузьким тьмяним коридором, де стрільцеві довелося зігнутися в три погибелі, а Сюзанні — притиснути голову до його шиї.
— Я не знаю… — почала Сюзанна, але тут Юк вивів їх у світліший коридор (порівняно світліший: половина флуоресцентних ламп на стелі не горіла, кахлі від стін у багатьох місцях повідпадали, оголивши квадрати темної вологої землі). Пухнастик сів у тому місці, де на землі безладно поперепліталися різні сліди, і подивився на них, наче питав: «Ви це шукали?»