Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
І це я не з книжечок знаю, а з живого життя. Бо ні до чого в світі я так не придивлявся, як до родинного життя. Я ж думав, що у ньому змисл, що воно сіль землі. А як придивився добре – вийшов пшик. Я хоч дурний так хитрий, бо коштував то все не на власній спині. Я для таких спроб непідходящий: уже давно або гнив би в землі або десь на землі, кайдани тручи.
І я довго, знаєте, вірив, що подружжя це – продукт волі, а не лотерея. Так довго, що аж сором тепер згадати. А потім, дивишся – одне подружжя сквернота, друге паскудство, третє сморід. Та що ж це таке, думаєш собі? Ну, випадок – що ж ти проти нього, капосного, подієш. Але сьогодні випадок, завтра випадок та як посипалися сами «випадки»!.. Та вже як зобачиш хоч не яке там щастя, а хоч згоду поганеньку, то аж сам наче зрадієш. Тільки вп’ять-таки: як придивишся добре, то всі ж тобі, усі оті щасливі пари без якоїсь клепки, їй-богу не брешу!.. Або мономани якісь, або старосвітські поміщики, або щось уже там та є. Ну звичайно – хто мало просить, той скоро задовольниться. Коли ж хоч одна сторона має більші якісь вимоги – амінь! В чортову яєшню обернеться тоді родинне життя. Коли ж, не допусти Святителю, обоє мають так звані «свої інтереси» – в проституцію обертається спільне спожиття. Так як же при цьому женитися? Я й близько ніколи не був коло цієї думки. Раз, один тільки раз у житті…
– І це зв’язане з «Caprice»? – не втерпів я.
– І це зв’язане з «Caprice», – сказав він і низько попустив голову. Видимо, це було найболючіше місце.
Я вже не смів питати далі. Але він сам, помовчавши трохи, розпочав говорити.
– Я ніколи нічого подібного не відчував. Коли я її побачив тільки вперше, я внутрішньо якось увесь затрясся. Це було щось нове, щось незглибиме. Знаєте легенду про половинки душ? Так от, мабуть, я відчув, ніби знайшов свою половинку. Яка вона була, як її прізвище – я не буду вам розповідати та, зрештою, це й непотрібно. Вона жила з матір’ю на окраїні міста, скромно, я сказав би, навіть бідно, але коли я хотів був чим допомогти, мати так ґречно подякувала, що я вдруге сказати щось подібне не насмілився.
Вони попросили мене приїхати з інструментом. Рояля у них, само собою, не було, а наша ж література мало пристосована до solo. Та й потім – звуки віолончелю в таких крихітнісіньких кімнатцях… Мусите згодитися, що воно якось, як то кажуть, не пасує. Але як вас просять такі очи, то, очевидно, ви згоджуєтеся.
Я приїхав з інструментом. Вдячності не було кінця. Цілий вечір я грав і сам чув, що грав добре. А оце «Caprice» викликало сльози на чудових очах. З мене взято слово, що я нікому й ні при яких умовинах цієї речі грати не буду. Я згодився з радістю, з внутрішнім почуттям повноти життя – я ж музикант…
Ну, що ж іще вам розказати? Ви бачите, я ввесь тремчу, нелегко мені це оповідати. Говорити вам про те, що я потім часто їздив туди з інструментом, що за кожним разом я грав це «Caprice» і навчився справді його грати гарно – це все для неї…
А потім… потім я рішив одружитися. Коли я освідчився, вона якось аж ніби затрусилася вся… Я це витолкував по-своєму – ми ж завжди маємо охоту витолковувати події так, як нам хочеться. Вона попросила декілька часу на роздумування. Я згодився, бо це ж справді такий серйозний крок.
А тимчасом я вже ніби на правах жениха ходив до них щодня. Я й не помічав тоді, що особливого захвату моє освідчення не викликало. Мати, правда, була рада, але дочка… обдумувала.
Ну… скінчилося все занадто прозаїчно. Я носив їм читати книжки. Приніс, між іншим, «Крейцерову сонату». Ах, скільки ці обидві «Крейцерові сонати» наробили лиха на світі. Не хочеться оповідати… Вона прочитала ту «Крейцерову сонату» і вернула мені книжку. Цілий вечір ми балакали про цю річ… Я вернувся додому й захотілося мені ще самому прочитати деякі місця. Я взяв книжку, вона сама розгорнулася й звідти випав лист…
З краскою стиду я почав читати… і прочитав, що вона от має освідчення… що мама її наглить іти за мене… що вона вже падає під тягарем нужди й більше не може… що, певно, дасть згоду… І все це можна було б зрозуміти й простити, але… але там була фраза… що вихід заміж нічого не змінить в їх відносинах… що… навпаки… буде легше бачитись і… свобідніше сходитись…