Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
А зрештою… Я знав теоретично, що єсть десь на землі люди боротьби, люди-герої, але бачити їх не бачив зроду. Часом зустрінеш людину, здасться тобі – от! Підійдеш ближче – а воно таке саме, як і всяке інше. Нудно стане – і вертаєшся знов до своєї проклятої кімнати, пересяклої якимись запахами гидкими, хоч я голову собі скрутив, шукаючи за джерелом тих запахів. Сядеш, спустиш голову на руки і замреш… Тихо цокає годинник, муха на вікні дзизчить… У стотисячний раз обведеш ту кімнату очима, оглянеш кожну до огидливості знайому дрібницю – і все те набридло, все це настогидло до стосоткрат чортів. Душить, давить ця обстановка, рухів хочеться, розумної бесіди – а де її взяти? Повалишся, як роздавлений, на оцю остобісілу тигрову шкуру і скрипиш зубами від безсилості, від злоби на всіх і вся, а на себе самого насамперед.
І з острахом думаєш – як же пройде кінець сьогоднішнього дня? Чи зайде до мене хто-небудь, чи сам я піду куди, а, може, стане сили пересидіти дома за книжкою чи за музикою? Як нема нікого – хочеться, щоб прийшов, а прийде та заведе обивательщину – хоч тікай з хати, до того нудно. Чи, може, то у мене знайомі такі? А воно таки так. Якісь вони усі… нікчемні, полохливі. Нема їм ні до чого діла, ні до засад там якихось, боротьби. Спробуй з ним завести розмову не на цілком обивательську тему – він або відповість тобі якоюсь ідіотично-байдужою фразою, або позіхне, або запропонує післати краще за півквартою. Іноді аж наголос хочеться крикнути: «Та падлюки ж ви, мерзавці! Та невже ж немає нічого вищого на світі?» А потім прийде в голову думка – а чим же ти кращий? – і ця думка вбиває все. То я йду й п’ю. Я горілки не люблю, мене до неї не тягне, але я п’ю, п’ю, як останній швець, як… негідник.
А підеш до кого – ще гірше. Ото наслухаєшся! І як вони можуть? Цілими вечорами, часом аж до ранку переливати ото з пустого в порожнє, базікати, белькотати всякі дурниці – і зоставатися задоволеними? Раніше то я, було, не втерплю й крикну їм в розпачі яке слово але що ж… Розрегочуться, почнуть жартувати і, забувши шапку, тікаєш, мов несамовитий, геть з дому, здивувавши слугу.
А на вулиці вже живе робочий нарід, вже йдуть на працю, вже готовляться боротись за насущний шматок. Хмарки порожевіють, з-за них уже блискає проміння – і хочеться дзвону церковного, тихого віяння молитовних мелодій, світла свічок крізь прозорчастий туман ладанових хмар. А власне життя здається вже таким гидким, таким осоружним, що вбить себе й то було б гидко.
Взагалі – повна невідповідність реальних даних до розумових вимог. От був один такий час, що я… ну не знаю до чого мучився, що не можу створити чогось великого. Саме тоді я прочитав «Крейцерову сонату». Як мені хотілось утворити щось подібне. І то не від заздрощів, не від дрібненького позіхання комашки на славу велетня – ні… А мені хотілося зайняти думи людей, змусити працювати їх мисль і відчувати, що це зробив я, я!.. Значить твоє життя потрібне, значить твоєї праці ждуть… О, чого б я не віддав за наявність такого почуття!..
– Але того нема, не було й не може бути. Встаєш ранком, не квапишся нікуди, бо нема пощо. Дляєшся над кожним моментом одягання – аби протягти час. Іноді побринькаєш на отому своєму одороблі годину-дві й тоді кажеш собі: «от поробив сьогодні – аж їсти хочеться». Ох, і ненавиджу ж я це інтелігентське бездільне прозябання, цю розпусту мускулів і розбещення тіла!.. І так стане гидко, що захочеться зробити якесь паскудство, внести якийсь заколот у звичайний хід речей. І крикнути на ввесь світ про брехливість людей, про ілюзії праці, бо от вам велике слово – не бачив я смислу ні в одному ділі. Я придивлявся – я жадібно ловив деталі життя ріжного стану людей. Моя професія дає змогу входити до ріжних верств; отже знав я й громадських діячів, і літератів, і бюрократів, і свою братію пискливу; часто подовгу жив де з ким, їв з однієї миски, отже мав повну можливість придивлятися до сокровенних струн душі. І що ж бачив? Одне й те ж: всюди самообман або просто обман, ілюзії праці й замилування до неї.