Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
За каплицею раптом щось хруснуло, і всі присіли за могилу, принишкнувши. З-за каплиці вийшов хтось високий й відкашлявся.
— Вілінський, — сказав Шумейко. — Страйкком вже починає сходитися. Одинадцята.
— Олександр? — пробасив високий.
— Я. Діло тут кінчаю. Зажди. Так от, друзі. Значить, порішили так. Кочегар, Козубенко тобто, у вас тепер вроді військового начальника. Що скаже, тому й бути. Він від партії доручення має. Йому весь секрет відомий. Зілов йому вроді помічником буде. Ви троє, комітет, — наші люди поміж молодих. Щоб союзу вашого не двадцять два, а двісті було. А ці двадцять два щоб орлами стали. Зрозуміли?.. Ну, розлітайтесь. Страйком уже пішов…
Справді, з усіх боків уже почали сходитися тихі, невиразні постаті. Ніч уже зайшла пізня, і темінь трохи прояснішала: зоряне світло дещо розсіювало пітьму.
— Постривай ще хвилину, дівчинко… — спинив Шумейко Катрю за рукав. — Просьба до тебе є… — Він примовкнув на секунду, немов зніяковів. — Ти там, як з дому йдеш, повз мою хатинку раз у раз проходиш… Тільки ж ти гляди! — зразу ж схопився він. — Щоб ніколи й на думці не мала за чимось у двір до мене зайти: око на себе наведеш! А ти отак… коли вгледиш колись, що Вірочка — ну, дочка моя, та ти знаєш — десь на вулиці у поросі бавиться, зроби ласку, підійди, серце, тихенько та й тицьни їй у ручки оце… Ну, і все! — Він тицьнув Катрі до рук невеличкий згорток. — Ну, ну, розлітайтесь швиденько! — гримнув він сердито і одвернувся.
Зілов і Катря рушили до виходу. Дружним хором стрекотіли цикади. Запаморочливо пахнув білий тютюн і ще якісь, медового цвіту, нічні квіти. Велика, ясна зоря враз покотилася чорним небом і згасла десь над заходом. Було душно, але Катря тремтіла.
— Катре, — прошепотів Зілов, — може, ми зробимо інакше? Ми дістанемо одежу австрійського солдата, я переодягнусь, прикинусь галичанином і стану замість вас. Крім того, здається, вдасться розпропагувати кількох галичан. Правда, вони націоналісти, але в цей момент…
— Покиньте, Зілов, — зняла його руку з свого плеча Катря, — ви самі чудово розумієте, що ніякий, хоч найспритніший, хлопець не спроможеться втертися в довір'я до інших хлопців так, як це легко зробить кожна звичайна дівчина. Але, правда, я піду краще просто до солдатів. Я вдягну українське вбрання, вони це люблять. Тільки ж глядіть, — вона засміялась просто й кокетливо, — не забудьте щодня постачати мені кілограмів зо два смачного насіння. Тут без насіння агітації не поведеш…
Вони зійшли на пагорб коло окописька, місто було вже близько, і вони взялися тісно під руки, немов двоє запізнілих закоханих. Край неба на сході почав червоніти, і рожеве сяйво зростало, збільшувалося просто на очах — от-от мав уже зійти пізній місяць. Довкола поволі знаходилися контури дерев, пагорбів і будівель. Десь далеко, може, аж у селі Жуківцях, дружно і люто валували пси. З поля віяв благенький вітерець. Пахощі свіжого хліба були тут ще виразніші. Здається, вже зацвітала й рання гречка.
— Давайте десь посидимо… — тихо запропонувала Катря, — так гарно… Скажіть, Зілов, ви читали, звичайно, «Анну Кареніну»?..
Зілов скинув тужурку і нап'яв її дівчині на плечі — Катря була в самій мадеполамовій матросці.
— Катре!
— Що?
— Ні… нічого…
Щербатий місяць виплив з-за обрію в своє рожеве сяйво і тихо став над горизонтом.
Катря поправила згорток — він розгорнувся. В згортку був гумовий цуцик з пищиком усередині, ярмарковий медяник у рожевій глазурі й картка з чотирма перебивними картинками: жовта кицька, букет павиних вічок, хатка над водою і соняшник у цвіту.
На кладовищі страйком уже зібрався весь. Пізнавали один одного з голосу. Прізвищ та імені і по батькові люди вже не мали. Шумейко був просто — Голова, Козубенко — Кочегар. Були ще — Машиніст перший, Машиніст другий, Слюсар з депо, Слюсар з майстерень, Запасний агент, Телеграфіст, Токар, Інженер, Конторник, Фельдшер, Складач поїздів та інші. Розсілися довкола Голови — на могилах, надгробках, по п'єдесталах монументів. Схід рожевів, і обриси хрестів, пам'ятників і капличок уже вирізьблювалися, скупчившись над колом схилених до середини — до Голови — голів. Перше слово Голова дав для інформації Кочегару.
Кочегар розповів про відомості, які дістав від телеграфіста з апаратом під подушкою. Одеса трималася, Роздільна, Бірзула й Вапнярка теж. Козятин допустив маневрову службу. Але в Києві після арешту страйкому багато машиністів стало до роботи.