Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Зілов з Катрею збігли у долину поза хатами Цвинтарної вулиці — там, де вона вже виходить на Одеську. Тоді щодуху побігли вздовж насипу — мерщій до міста, попереду австрійців з арештованими. Треба було повідомити зараз же, і на бігу вони пригадували — кого ж? Чорт забирай! Партійних товаришів, крім Козубенка й Шумейка, вони не знали нікого. Доктор Крайвич вже з міста зник…
Піркес пов'язав галстук перед дзеркалом особливо дбайливо і акуратно, дарма що руки тремтіли і пальці раз у раз хибили. Непокірне волосся примочив водою з-під крана і старанно розчесав на англійський проділ. З тужурки струсив кожну порошинку. Аж тоді він поспішно вийшов і мало не побіг вулицею в напрямі до «Вишневого саду», до кафе безробітних офіцерів.
Кафе було повнісіньке. Як завжди, Хочбихто грав за середнім столиком у преферанс. Артисти мініатюр щойно прийшли з вистави, і Колібрі кокетувала вже в колі фендриків і лейтенантів. Начальник пошти пив пиво з начальником станції. Проститутки розсілися по одній в різних кутках. Бронька Кульчицький, з біло-малиновою стрічкою на лівому плечі, показував якісь фокуси з колодою краплених карт у колі двох австрійських сестер-жалібниць і двох дівчат н синіх беретах — з «юсів» при союзі українок[382]. Одну з них Піркес знав — то була Антоніна Полубатченко в своєму пенсне на широкому чорному шнурку. Він ґречно уклонився їй, відповів на Броньчин привітальний вигук якоюсь нісенітницею, але від участі в компанії тим часом утримався, сказавши, що підійде трохи згодом. Після того він попростував до столика в піші як завжди, на своєму улюбленому місці там сидів ІІарчснський. І, як завжди, він був сам. Піркеса він вітав коротким помахом руки:
— Здоров, Шая, що це тебе так довго не було видно? Сідай! Прапорщик, дайте ще бокал і пару пива.
— Вацек! — почав Піркес зразу, тільки глянувши, чи піхто їх не слухає. — У мене до тебе надзвичайна справа.
— Слухаю, — тихо відповів Парчевський. — Що?
— Надзвичайно важлива, розумієш?
Шая ковтнув пінявого пива і нахилився через стіл:
— Півгодини тому на православному кладовищі австрійці забрали повністю весь підпільний страйковий комітет.
Вацек звів брову і тихо вилаявся:
— Сволота! Вони вже нам теж не довіряють, мабуть. Вони не попередили ні мене, ні державну варту. Ну?
— Вацек! — сказав Піркес тихо, але урочисто, голос його тремтів, бо він, здається, ще ніколи в житті так не хвилювався. — Вацек! Друг! Ти повинен допомогти. Підпільний страйкком треба звільнити…
— Прапорщик! — гукнув Парчевський. — Ще пару! — Він не дивився на Піркеса, але Піркес бачив, скоріше відчував, що очі Парчевського змружені і все лице його застигло без поруху.
— Це… буде зрада… тобто для мене, я хочу сказати… — тихо промовив Парчевський, — це військово-польовий суд і… все таке, ти розумієш…
— Так, — твердо сказав Піркес, — все таке… Очевидно, розстріл, якщо твоя участь стане відома або якщо ти не встигнеш після того, як стане відомо, втекти…
— Прізвища? — тихо сказав Парчевський.
— Що?
— Прізвища арештованих? Членів страйкому?
Піркес повільно назвав усі п'ятнадцять.
— Ще раз, — попросив Парчевський, — і повільніше.
Піркес повторив повільніше.
Парчевський сидів змружившися, немов згадуючи щось до кожного прізвища.
— Так, — нарешті відказав він. — Але залізничників тут тільки чотирнадцять. Шумейко не залізничник. І взагалі — який це Шумейко? Був торік машиніст Шумейко, але він відступив з червоними. Який же це?
— Той самий, — твердо сказав Піркес, і в грудях у нього захололо. — Він тут на підпільній роботі…
Парчевський дивився на Піркеса довго-довго, здавалось, без кінця, прозорими невидющими очима.
— Де вони? — нарешті спитав він.
— В австрійській комендатурі.
Парчевський випив бокал і забарабанив пальцями по столу. Дивився він кудись вбік, немов слухаючи квартет. Гралося:
Піркес сидів зелений. Довкола бряжчали виделки і дзвеніли склянки. Крізь відчинені вікна струмив аромат нічних квітів.
— Шумейка, — сказав Парчевський, — мені здається, я зможу звільнити негайно. Про інших зараз я ще нічого не скажу. Треба придумати. Не ручуся. Якби ж я був не військовим комендантом, а начальником варти! Завтра я тобі скажу. Тут, в цю ж пору, як і завжди.
382
… з «юсів» при союзі українок… — тобто «Юнацької спілки» при буржуазно-націоналістичному «Союзі українок», заснованому в 1898 р. у Галичині. Припинив існування в 1938 р.