Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Полубатченко скочив з фаетона і метушився на межі. Він то вертався до поля, то знову підбігав до людей — термосив їх, хапав за груди, сіпав молодиць за рукава.
— Людоньки добрі! — давила його астма. — Таж сиплеться, глядіть, сиплеться, людоньки добрі! О! — Він вертався до межі і знову зривав колос, сухий з червоно-чорним загаром. — Таж ви таки люди! Майте серце!.. Що?
Люди мовчали. Дід Панкратій Юшек журно зітхнув:
— Дійствительно сиплеться…
Піт падав дощем з упрілого Полубатченкового чола.
— Людоньки добрі… Християни православні… Дід Панкратій змахнув з кислого ока сльозу:
— Гріх такий… Хліб!
Край шляху, вздовж столітніх лип, був лише невеличкий зажин. З десяток полукіпків вишикувалися хрестами. На дві економічеські фури кілька австрійських полонених накладали снопи. Коло них порядкував сам Петрович. Він гукав везти зразу на тік — молотити, віяти, зсипати в чували.
— Людоньки добрі!
Полубатченко скочив у фаетон, став на підніжку, оглянув усіх. Перед ним було ціле село. Восьмеро австрійців-кіраси-рів, сторожа з економії стояли довкола фаетона, зіпершися на гвинтівки, похнюплені й кислі.
— Не волієте за гроші і харч, — загукав Полубатченко, — хай! Хлібом даю! П'ятий сніп беріть!.. Людоньки добрі, де ви таке бачили — п'ятий!
— За своє? — глузливо обізвався хтось.
— За яке «своє»? За яке таке «своє»? Що? На моїх грунтах? Награбованим насінням?
— Нашими руками!..
— За це й п'ятий сніп. П'ятий! До війни ж за десятий ішли.
— Дзуськи!..
— Четвертий! Чуєте? Хай мене смерть візьме! Нате четвертий! Тільки — бо сиплеться ж!
— Ой, сиплеться ж, сиплеться…
— Забирайте четвертий! — Полубатченко махнув рукою і зійшов з підніжки. За четвертий. Хай п'ють його кров. Хай зло торжествує. Він чоловік добрий. — Ну?
Панкратій Юшек сопів. Люди не ворухнулися. Полубатченко зняв картуз, витер піт, висякався, прочхавсь.
— Ідоли ви, а не люди… Ідоли, прости господи…
У гуртку дівчат приснуло сміхом і зразу ж ущухло.
Тоді вийшов отаман-староста — худий і високий чолов'яга, з чорною лапатою бородою. Він скинув шапку і вклонився до всіх.
Дід Панкратій Юшек зітхнув і заплямкав губами. Четвертий сніп! Від копи п'ятнадцятка! Ай-яй-яй!
Отаман вклонився на чотири сторони і миролюбно почав:
— Слава Йсу!
— Навіки слава… — прошелестіло з гурту.
— Я полагаю, люди добрі, земля вона божеська… І хліб божеський теж…
— Глядіть! — гукнуло ззаду. — Я думав — Полубатченко, а воно Саваоф![383]
Тихий регіт перебіг поміж людей. Баби зацитькали. Отаман кинув оком гостро й пронизливо:
— Степан?
— Я… А що?
— Нічого. Гляди, Юринчук!.. По-божеському, — закричав він враз, — і людям чинити тра…
В натовпі загомоніло, загуло. Люди заворушилися.
— А в шомполи — теж по-божеськи?..
— Опіум для народу!
— Хай і третій, німець однак забере!
— Правильно! — перекричав усіх горластий отаман. — І я що кажу? Пан і третій дадуть! Як у графа Гейдена у Межи-рові! За третій сніп! Правильно я кажу, ваше високородіє?
Полубатченко махнув рукою і повісив голову. Хай вже й третій. Сиплеться ж. Все одно пропаде.
— Дають пан третій! Молодиці, чуєте? Гей, дядьки! Дівчата! Ставаймо за третій сніп! Гріх же який — обсипається хліб. Голодом пропадемо!
— Та ми вже на своєму обробилися. Вже!
— Що «на своєму»? Голь нещадима! Нема за що й рукою учепить! До Миколая[384] вижремо. А зима, а весна? А сіяти що будете?
— Очі замилюєш! — закричав знову Степан Юринчук. — Годі вже! Людська земля! Людьми засіяна! І за другий не станемо. Тільки за первий! Хай пан первий сніп віддадуть!
Натовп вибух реготом. Дівчата аж заверещали. Первий сніп! Насмішив.
— Гляди мені, Степане! — вирвався знову Полубатченко. — Насмішиш!
Дід Панкратій Юшек раптом ринувся уперед, розштовхав людей і став поруч отамана. Сива борода його скакала й кучмилася.
— Православні! — заторохтів він, кваплячись і затинаючись по-стариківському. — Гей, дядьки! Мужиківське діло яке? З хлібом бути — жити, без хліба — гибель прийде! Не робіть гріха! Сімдесят год на світі прожив — про третій сніп ще не чував. Не женіть хліб від себе…
— Куди брешеш, старе? — розлютувався раптом Микифор Маложон. Досі він стояв тихо під липкою і курив цибуха, немов усе його не обходило. Його таки й не обходило, він був товарчий. — Куди писка загинаєш? Га? Не будемо хліба збирати! Хай собі сиплеться! Все одно німці заберуть, стонадцять болячок їм у куди завгодно! Не хочемо для німця хліб збирать! Самі виздихаємо, нехай і німець з голоду здохне! — Маложон зроду не говорив так довго і, впрівши, змовк.
383
Саваоф — за біблейським Старим завітом, ім'я-епітет іудейського бога Ягве. У християнській релігії Ягве-Саваоф ототожнювався з так званим богом-батьком — першою особою трійці.
384
До Миколая — 19 грудня відзначалося свято Миколая-зимового.