Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

Він заступив куток і чекав, поки Сербин скине тужурку. Макарова шапка була вже в нього на голові.

— Ти кажи йому, — зашепотів Макар, — по-німецькому: іх біи айн шюлер, айн шюлер… Розумієш?

— Як, як?

Макар проказав ще раз.

— Іх бін, іх бін айн шюлер, айн шюлер, — кілька разів повторив Козубенко. — Гаразд! — Він зірвався і побіг до середини. Але раптом спинився і вернувся назад.

— Дай сюди! — вирвав він у Макара його книжку і, нарешті, затиснувся між інші «шилаєк, которий без документ», що оточували німецького лейтенанта.

Сербин в самій сорочці і Макар без кашкета несміливо підійшли і приєдналися до групи теж. Козубенко стояв попереду — так, що його було дуже добре видно лейтенантові, — збивши студентський кашкет на потилицю і зовсім заглибившися в сторінки розгорнутої книжки.

Коли лейтенант спинився перед Козубенком, очікуючи його претензії, той так був заглиблений у читання, що в першу секунду лейтенанта навіть не помітив. І тільки коли лейтенант торкнув його стеком по плечу, він скинув неуважний, зовсім відсутній погляд на нього — книжка запанувала над увагою студента цілком. Втім, побачивши свою нечемність, він почервонів і розшаркався перед лейтенантом.

— Розумієте! — постукав він по сторінках розгорнутої книги. — Чортівськи цікава штуковина! «Интегральное исчисление»! Красота! Одірватись не можу. Ах, пардон, пардон, — знову схопився і зашаркав, кланяючись і якнайгречніше посміхаючись. — Їх бін шулер, шулер, розумієте, не той, що в карти шулер, а айн шулер, студент, айн штудент… Я йшов, розумієте, учить урок, лекцію, розумієте, і документ, звичайно, зоставив дома, дома, розумієте — нах гаузе?