Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— Ур-р-ра! — зрадів Юстас. — Тепер уже ти справу кажеш.

А Джил зауважила:

— Але нам від того зовсім не боязко. Зовсім. Ані краплі. Нам там подобається. Ми там живемо.

— Я знаю, що ви там живете, — кивнув Гольг, — але завжди гадав, що це тільки тому, що ви не в змозі знайти шлях до споду. Кому таке може сподобатися — повзати, мов ті мухи, поверхнею світу?!

— Тож як щодо того, аби без зайвих балачок вказати нам шлях? — урвав його Трясогуз.

— Так, на добрий час! — вигукнув принц, і вони рушили далі в дорогу.

Принц знову скочив на свого бойового коня, Трясогуз вмостився позаду Джил, а Гольг крокував попереду, вказуючи шлях. Одним ходом гном сповіщав усіх про смерть злої чаклунки, а ще викрикував, що гномам нема чого боятися чотирьох мешканців Білого світу. Ті, хто почув добру звістку, передавали її іншим, і так далі й далі… так, що вже за декілька хвилин уся Підляндія наповнилася криками, радісним шумом та веселощами, а гноми — сотні, тисячі гномів, стрибаючи на радощах, стоячи на головах, ходячи колесом, граючи в довгі лози та запускаючи петарди, — зібралися натовпом навколо Вуглика та Сніжинки. І принцу довелося розповісти про те, як він був зачарованим, і про своє неймовірне звільнення від чарів ще щонайменше з десять разів.

Тим натовпом вони дісталися до розколу. Він був кроків з тисячу завдовжки і сотні зо дві завширшки — здоровезне таке собі провалля. Усі спішилися і зазирнули в нього. Звідти їм в обличчя війнуло сильним жаром і вдарив у ніс запах, зовсім не схожий на жоден інший. Це був міцний, стійкий пряний запах; він лоскотав у ніздрях, він вабив і збуджував. А світло звідти линуло таке яскраве, що спочатку навіть засліпило, і подорожні нічого не могли розгледіти. Коли ж очі до нього звикли, їм здалося, що на дні провалля можна роздивитися вогненну ріку, на берегах якої розстилалися поля та гаї нестерпних, до болю яскравих кольорів, хоча порівняно з річкою вони здавалися дещо бляклими. В очах рябіло від цієї строкатої суміші синього, зеленого, червоного й білого! Дещо подібне можна спостерігати, коли дивишся на тропічне сонце в обідню годину крізь віконне скло у зливових патьоках. Нерівними стінами провалля спускалися сотні землюків, що на вогняному тлі здавалися чорними мушками.