Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Її королівська милість, як ви зволили її назвати, — суворо перервав його принц, — мертва! Я покінчив із нею власними руками!
— Що?! — скрикнув гном, і його сміховинна щелепа впала додолу від подиву. — Мертва?! То що, чаклунки більше немає?! Ваша світлість власноруч покінчили із нею? — він глибоко і з полегшенням зітхнув і додав: — Що ж, тоді ваша світлість — нам друг!
Принц відвів меча вбік, а Трясогуз дозволив гномові сісти. Той огледів чотирьох подорожніх червоними кліпаючими очима, стиха пирскнув раз чи другий та нарешті почав свою оповідь.
Розділ 14
Самісінький спід світу
— Мене звати Гольг, — промовив гном. — Я розповім вашій високості все, що мені відомо. Десь із годину тому всі ми, мовчазні та сумовиті, поспішали у своїх справах — або, ліпше кажучи, у її справах — так само, як ми зазвичай робимо кожного дня вже багато років поспіль. Зненацька звідкись почулося страшенне тріскотіння та гуркіт, і, щойно він долинув до нас, кожен сказав до себе: «Я вже стільки часу не співав і не ставав до танку, не жартував та не відважував дотепів — і чому б це?» І кожен тоді подумав: «Певно, то все дія чарів». І кожен відповів на те сам до себе: «Тож якого недовірка, скажіть-но мені на милість, тягну я на хребті весь цей тягар? Усе, годі з мене!» І тоді всі поскидали додолу свої мішки, клунки, кошики та інструменти, а підвівши голови, побачили — ось там! — яскраво-червону заграву. І кожен спитався в себе: «Що то воно таке?», і кожен відповів: «То прочинилася земля, розкриваючи провалля, а приємне тепле світло, що виливається з нього, йде із самої Надрії, за тисячу сажнів під нами».
— Оце так-так! — не втримався Юстас. — То під нами є ще й інші світи?
— О, так, ваше високосте! — ствердно кивнув Гольг. — Найнайприємніші краї, що ми їх звемо Надрія. Країна, де ми з вами перебуваємо, — то чаклунські землі, що мають назву Середзем’я. Як на наш смак, то вони пролягають занадто близько до поверхні землі. Брр! Жити тут — майже те саме, що й на самісінькій поверхні. Бачте-но, чаклунка магією викликала нас сюди, аби ми на неї працювали, але ми й гадки про це не мали, доки не розкрилося провалля і з нас не спало закляття. Вона позбавила нас пам’яті, і ми забули про все. Ми не знали, хто ми і звідки. Ми не могли ані робити, ані думати ні про що, окрім того, що вона вкладала в наші голови. І всі ці роки вона насилала на нас тільки смуток і тугу. Адже я майже забув, як жартують і сміються, я розучився танцювати джиґу… Але тепер, щойно пролунав цей гуркіт, розкрилися надра й піднялося море, ми прийшли до тями. Пам’ять повернулася до нас. І ось тоді ми щодуху кинулися шукати, як швидше повернутися на батьківщину. Он, погляньте лишень, як усі на радощах запускають петарди й ходять догори дриґом. І я буду вам дуже вдячний, якщо ви якомога скоріше відпустите мене — мені страх як кортить приєднатися до інших.
— Гадаю, це просто чудово, — заплескала в долоні Джил. — Я така рада, що разом із нами здобули волю і гноми, варто нам було відрубати чаклунці голову. І я також рада, що всі ці гноми насправді не такі вже й похмурі та страшні, як здалося спочатку. Так само, як і принц…
— Усе це просто чудово, Поул, — зауважив обачний простоквак. — Але щось не схоже на те, що гноми просто тікають. Якщо дозволите, їхні групки більше нагадують військові наряди. Подивися мені в очі, гноме Гольже, та скажи-но, чи не збирались ви напасти на нас?
— Звичайно, збирались, ваша милосте, — підтвердив Гольг. — Ви бачите, ми ж не знали, що чаклунка мертва. Ми гадали, що вона замкнулася та спостерігає за нами із бійниць свого замку. А коли ви троє з’явилися верхи і з мечами — тут, звичайно, кожен і сказав собі: «Настав час! Тепер або ніколи!» Не знаючи, що ви на нашому боці, ми вирішили дати бій, бо краще вже знайти смерть, аніж втратити надію на повернення додому!
— Можу поклястися, він не бреше! — вигукнув принц. — Відпусти його, друже Трясогузе. Добрий Гольже, так само, як і ви, був зачарованим і я. І так само я тільки-тільки-но оговтався. І ще питання: чи не зможеш ти, люб’язний Гольже, показати нам шлях до нового підкопу, яким чаклунка збиралася вивести війська назовні.
— Як не знати! — завищав Гольг. — Знаю, ще й як! Це жахливий шлях! Я можу показати вам, де він починається, але, благаю, не прохайте мене стати вашим проводирем, бо я нізащо не погоджуся.
— Чому? — збентежився Юстас. — Що в цьому страшного?
— Шлях підходить занадто близько до поверхні, — здригнувся гном. — Нічого гіршого для нас чаклунка й вигадати не могла: вона збиралася тим шляхом вивести нас на поверхню — на самий верх світу. Кажуть, там навіть даху над головою немає — сама лише нескінченна порожнеча, що зветься небом. А підкоп зайшов так далеко, що копни раз-другий — так і вивалишся назовні… Бр-р-р… Ні-ні-ні, нізащо!