Твори в 4-х томах. Том 2

Престон. Між іншим, у тих чарах, що їх наливають в Чікоте, вже не віскі, а якась отрута.

Дороті. Любий, твої дотепи завжди такі несмішні. От якби Філіп завітав. Мені нудно, любий.

Престон. Тільки не вдавай із себе знуджену вассарську самицю.

Дороті. Ой не треба грубощів. Я не в бойовому настрої. До того ж від Вассара я взяла небагато. Я не зрозуміла анічогісінько з того, що нам викладали там.

Престон. А те, що тут відбувається, ти розумієш?

Дороті. Ні, любий. Цебто — щодо університетського містечка ще сяк-так розумію. Але Каса-дель-Кампо для мене вже цілковита загадка. А Карабанчель, а Усера! Кошмар якийсь, та й годі.

Престон. Господи, іноді я дивуюся, чому я тебе кохаю.

Дороті. А я дивуюся, любий, чому я кохаю тебе. Боюся, що логіки в цьому нема. Скоріше — просто погана звичка. Той же Філіп — наскільки він веселіший за тебе, наскільки жвавіший.

Престон. Жвавіший — це точно. Знаєш, що він робив учора в Чікоте перед самим закриттям? Ходив з плювальницею і кропив присутніх. Бризкав з неї на людей, розумієш? Його тільки дивом не застрелили.

Дороті. Ніхто його не застрелить. От якби він завітав.

Престон. Завітає. Тільки-но Чікоте зачиниться — буде тут.

У двері стукають.

Д о р о т і. Це Філіп. Любий, це Філіп.

Двері відчиняються, й заходить адміністратор готелю — чорнявий опецькуватий чоловічок, завзятий філателіст; його мова рясніє дивовижними зворотами.

Ах, це адміністратор!

Адміністратор. Як справи, добре, містере Престон? Як ваще здоров'я, чудове, міс? Я оце просто заскочив спитати, чи нема у вас нічогб такого, чого б ви не хотіли з'їсти. Все гаразд, геть усім цілком задоволені?

Дороті. Відколи полагодили рефлектор, усе чудово.

Адміністратор. З отими рефлекторами завжди весь час постійна морока. Електрика — це наука, ще не опанована робітниками. До того ж наш монтер упивається до цілковитої нетямущості.

Престон. Цей ваш монтер взагалі, по-моєму, хлопець недалекий.

Адміністратор. Ні, він далекий. Але впивається. З раннього ранку. І відразу забуває всі закони електрики.

Престон. Нащо ж ви тримаєте його?

Адміністратор. Його прислала профспілка. Щиро й од-верто кажучи, це не монтер, а стихійне лихо. Зараз він у сто тринадцятому, п'є з містером Філіпом.

Дороті (радісно). Отже, Філіп уже вдома?

Адміністратор. І не тільки.

Престон. Цебто?

Адміністратор. Незручно казати при дамі.

Дороті. Подзвони йому, любий.

Престон. І не подумаю.

Дороті. Тоді я сама подзвоню. (Знімає телефонну трубку й каже). Ciento trece [84] Алло, Філіп? Ні. Краще ви зайдіть до нас. Будь ласка. Так. От і чудово. (Кладе трубку). Зараз прийде.

Адміністратор. Було б неймовірно краще, якби не прийшов.

її р е с т о н. Невже аж так?

Адміністратор. І навіть гірше. Не піддається уяві.

Дороті. Філіп — чудо. Якби ще він не знався з усіма тими жахливими людьми. Не розумію, навіщо це йому.