Твори в 4-х томах. Том 2

Гаррі чекав на мене в кафе, і я йшла до нього по Прадо, мов уві сні, сама себе не тямлячи від хвилювання, а він, побачивши мене, підвівся, стоїть і не відірве очей. А тоді каже якимсь хрипким, наче не своїм голосом:

«Господи, Маріє, та ти ж красуня!»

А я кажу:

«Ну, подобаюсь я тобі блондинкою?»

«Ти ще й питаєш, — каже він. — Ходімо до готелю».

А я кажу:

«Гаразд. До готелю, то до готелю».

Мені було тоді двадцять шість років.

І такий він був зі мною завжди, і я завжди була з ним така. Він казав, що в нього ніколи ие було такої жінки, як я, а я знаю, що немає в світі іншого такого чоловіка, як він. Хто-хто, а я це знаю, і його більше нема.

Треба братися до чогось. Авжеж, треба. Тільки після того, як ти прожила життя з таким чоловіком, після того, як якийсь гад кубинець застрелив його, важко зразу до чогось братися, бо всередині в тебе все вмерло. Я не знаю, що робити. Це не так, як було, коли він виходив у море. Тоді я знала, що він повернеться, а тепер я маю доживати віку без нього. А я вже товста, і бридка, і стара, і він мені вже не скаже, що це не так. Певно, мені доведеться наймати собі когось за гроші, тільки навряд чи я захочу. Отож-бо. Отож-бо воно і є.

З ним я була, як у бога за пазухою, він завжди вмів заробити, і я була завжди спокійна за завтрашній день і непокоїлася тільки за нього, а тепер усьому настав кінець.

Вбитому легше. Хай би краще вбили мене. Лікар сказав, що під кінець Гаррі був просто втомлений. Він навіть не прокинувся. Добре, що хоч помер легко. Господи, як же він мучився, напевно, там, у човні. Чи думав він про мене? Про що він думав? Певно, в такі хвилини не думають ні про кого. Певно, йому було надто боляче. Але під кінець він був уже тільки втомлений. Як би я хотіла, щоб убили мене, а не його. Мало чого ти б хотіла — тепер уже нічого не зміниш.