Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Престон. До останньої краплі віскі.
Д о р о т і. Любий, якщо ти й далі так жартуватимеш, я покину тебе. Слово честі.
Повія-марокканка. Слухайте. Весь час балакати. Нічого, крім балакати. Нащо ми тут? (До Філіпа). Ти зі мною? Так чи ні?
Філіп. Ти ставиш питання руба, Аніто.
Повія-марокканка. Хочу відповідь.
Філіп. Що ж, Аніто, відповідь буде негативна.
Повія-марокканка. Ти про що? Фотографія?
Престон. Вхопили зв'язок?- Апарат, фотографувати, негатив… Правда, вона чарівна? Дитя природи!
Повія-марокканка. До чого фотографія? Гадаєш, я шпигун?
Філіп. Ні, Аніто. І не гарячкуй. Я просто хочу сказати, що я більше не з тобою. Відтепер. Що на даний час ми ставимо крапку. Так би мовити.
Повія-марокканка. Тож ні? Ти не зі мною?
Філіп. Ні, красуне моя.
Повія-марокканка. Ти з нею? (Киває на Дорогі).
Філіп. Може, так, а може, й ні.
Д о р о т і. Атож, це ще треба обговорити.
Повія-марокканка. О'кей, зараз я видряпаю їй очі. (Підходить до Дорогі.).
Монтер. Camaradas, tengo que trabajar.
Д о p о т і. Що він каже?
Престон. Каже, що йому треба йти працювати.
Філіп. Ет, не звертайте на нього уваги. Йому весь час спадають на думку всілякі нісенітниці. Це його ідея фікс.
Монтер. Camaradas, soy analfabético.
Престон. Він каже, що він неписьменний.
Філіп. Та що ти, товаришу, ну, що ти, їй-богу. Та якби їли не ходили до школи, то теж були б неписьменні. Викинь це з голови, друже.
Повія-марокканка (до Дорогі). О'кеЙ- ^ ' нехай гаразд. Не будемо сваритись. Бувайте. Бажаю Ща О'кей. Тільки одна річ.
Дороті. Яка, Аніто? __
Цовія-марокканка. Треба знімати той наі™
Дороті. Який напис? пра.
Повія-марокканка. Напис на дверях. Ве
цюю — негарно., зі студент-
Дороті. Господи, я цей напис вішаю на дверя> 01 ських років. Він анічогісінько не означає.
Повія-марокканка. Ти будеш знімати? «оті? Філіп. Ну, звісно, вона його зніме. Правда» Д°Р Дороті. Так-так, неодмінно зніму. а_
П р е с т 6 н. Тим більше, що ти й справді
цюєш., ню статтю
Дороті. Так, любий. Але весь час збираюсь. * ч то_
для «Космополітен» я таки допиту — як тільки Р°3 **
му, що тут коїться.
і ЗНОВУ вибух.
За вікном на вулиці розлягається вибух, потім свист, що нар0стає^-ите Скло. Чути, як гуркочуть, обвалюючись, цегла й метал, дзвенить ро?
Філіп. Знову стріляють. (Каже це спокійно, твеРез° и зосе реджено).
Престон. Сволота! (Каже це люто й нервов°Ь вікна
Філіп. Бріджес, любонько моя, ви б краще відч® зима Шибок тепер удень з вогнем не знайдеш, а незабар "
Повія-марокканка. Ти будеш знімати,акоЛутіочи Дороті (підходить до дверей, знімає напи?'..в г>сь беріть кнопки пилочкою для нігтів, і віддає його Аніу) С™.' СВітло Собі. І кнопки беріть. (Підходить до вимикача й г&
Потім відчиняє вікна).
Чути звук, наче хтось ударив по струнах велетенського банджо, й.^дотуяашй^™ стугін, немов з тунелю вихоплюється поїзд підземки. Потім Іреп* бух і дзенькіт розтрощеного скла.
Повія-марокканка. Ти добра товариш.
Дороті. Та де там. Я б хотілй бути добрив Р Повія-марокканка. Як на мене, ти о'і^й-
бони стоять поряд у промінні світла, що вихоплюється з кориА°Ра КР13Ь В1АЧИЯЄН1
двері.
Філій. Якби вікна були зачинені, шибки повилітали б. А ви чуєте, як наближається снаряд? Зараз вони знову бабахнуть. Престон. Нема нічого гіршого за ці нічні обстріли.
Д о р о т і. Скільки тривав минулий?
Філій. Понад годину.
Повія-марокканка. Дороті, може, краще йти підвал?
Знову бренькає банджо — якусь мить тиша, потім дедалі гучніше завивання і оглушливий вибух, цього разу набагато ближче; кімната наповнюється димові
і цегляниим пилом.
Престон. Ні, до дідька! Я йду вниз.
Філіп. А знаєте, ця кімната дуже вдало розташована. Без жартів. Я вам потім покажу знадвору.
Дороті. Я, мабуть, залишуся тут. Яка різниця, де чекат Монтер. Camaradas, no hay luz! (Говорить це гучно, майже пророчо, раптом підвівшись і широко розпростерши руки).
Філіп. Він каже, що немає світла. Знаєте, в цьому дивакові вже вчувається велич. Він мов хор у грецькій «Електрі». Чи радше електрик у грецькому хорі.
Престон. Я йду звідси.
Дороті. То, може, любий, ти візьмеш із собою Аніту й мон* тера?
Престон. Ходімо.
Вони виходять. Знову лунає вибух — вже зовсім близько.
Дороті (стоїть поряд із Філіпом і прислухається до брязкоту каміння і скла після вибуху). Філіпе, тут справді без» печно?