Твори в 4-х томах. Том 2

Розпухлі обличчя трупів у кокпіті теж блищали в промінні, немов полаковані в коричневий колір там, де засохла кров. Навколо трупів у кокпіті валялися гільзи сорок п'ятого калібру, а автомат Томпсона лежав на кормі, там, де його поклав Гаррі. Два шкіряні портфелі, в яких кубинці принесли гроші, стояли приставлені до одного із баків.

— Коли ми взяли їх на буксир, я хотів був перенести гроші на катер, — сказав командир. — Та потім вирішив — море спокійне, тож нехай лишаються, де лежать.

— Слушно, — сказав шериф. — А куди ж подівся той рибалка, Елберт Трейсі?

— Не знаю. Тут усе точнісінько, як було, тільки тих двох ми переклали в кокпіт, — сказав командир. — Усі вони зрешечені кулями, за винятком отого, що лежить під штурвалом, на спині. Цей убитий кулею в потилицю. Куля пройшла навиліт. А, як це виглядає — бачите самі.

— Це, видно, той, про якого казали, що він схожий на шмаркача, — сказав шериф.

— Тепер він ні на кого не схожий, — сказав командир.

— А цей бугай, видно, той, що був з автоматом. Це він убив адвоката Роберта Сіммонса, — сказав шериф. — Як по-вашому, що тут сталося? Як воно в біса вийшло, що всі постріляні?

— Певно, побилися між собою, — сказав командир. — Не поділили грошей.

— До ранку треба їх прикрити, — сказав шериф. — А гроші я заберу з собою.

У цей час — вони ще стояли в кокпіті — на причал вибігла жінка, вона пробігла повз катер берегової охорони, а за нею і весь натовп. Жінка була дуже худа, років сорока, простоволоса, пасма обрідного волосся вибилися з вузлика, що з'їхав їй на шию, але ще тримався на одній шпильці. Побачивши трупи в кокпіті, вона заголосила. Вона стояла на причалі й, відкинувши назад голову, голосила, а дві інші жінки тримали її за руки. Люди, що прибігли слідом за нею, оточили її і, збившись, витріщилися на човен.

— А чорт, — сказав шериф. — Який розумник відчинив браму? Несіть, що у вас є, і накрийте трупи — ковдри, простирадла, будь-що, бо інакше ми цей натовп звідси не випровадимо.

Жінка перестала кричати, зазирнула в човен, а тоді знову закинула голову й заголосила.

— Куди вони діли його? — спитала одна з жінок, що стояли поряд.

— Що вони зробили з Елбертом?

Жінка, що голосила, замовкла й знову зазирнула в човен.

— Його тут немає,— сказала вона. — Гей, Роджере Джонсон, — крикнула вона шерифові,— де Елберт? Де Елберт?

— У човні його немає, місіс Трейсі,— відповів шериф.

Жінка знову відкинула голову й заголосила, жили на її худій шиї набрякли, пальці стислися в кулаки, голова затрусилася.

Ззаду в натовпі штовхалися й натискали на передніх, кожен хотів пробратися до краю причалу.

— Пустіть! Подивилися — дайте іншим!

— їх зараз накриють.