Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Чимало людей думають, що москвини удержавнили (націоналізували чи соціялізували) землю, промисел, фінанси щойно в 1917 році. Історія свідчить, що удержавнювати те все москвини почали яких 200–300 років тому.
Ми вже говорили, що в XІІ–XVІІ ст. в Московщині приватною власністю царя було абсолютно все: земля з усіма людьми, що на ній жили разом з їх маєтками і навіть життям. За правосвідомістю москвина цар мав право відібрати у кожного москвина все, що той мав, включно з життям («наш батюшка казніть нас ізволіт»). Відібрати будь–коли у будь–кого за своєю царською вподобою (примхою). А правосвідомість москвина ототожнювала царя з державою. Іншими словами, тоді всі матеріяльні багатства Московщини були вже удержавлені. Власне тут лежать психологічні і правосвідомісні корені всіх удержавнень 1917 року.
До знесення кріпацтва в 1961 році в Московській імперії 17 мільйонів десятин, с. т. 44% всієї орної землі, належали державі («казьонниє зємлі»). Лише в самій Україні державі належали 3394000 кріпаків («казьонниє крестьяне») (Н. Тройніцкій. «А чіслє крєпасних в Расіі»).
Ще до Петра І в Московщині були десятки державних промислових підприємств, а по Пєтрі число їх подесятерилося. Вся уральська металургія обслуговувалася кріпаками (державними). Були державні (московські) промислові підприємства і в Україні, напр., ґасударствєнний мєталурґічєскій завод у Луганську, робітники якого були державні кріпаки. Всі гуральні і продаж горілки були до 1917 року і по 1917 році донині державними. Так само державними були всі залізниці, хоч деякі і замасковано, як, напр., «ґлавнає общества расійскіх желєзних дароґ», яке зорганізував і фінансував сам уряд. Так само Державний банк провадив УСІ банкові операції, що їх всюди в світі провадять приватні банки. Напр., експорт збіжжя був монополією Державного банку. Отже, пролетарський московський уряд перебрав в 1917 році від свого буржуазного попередника ВЖЕ соціялістичну банкову систему.
Московський уряд і по знесенню кріпацтва мав кілька мільйонів гектарів землі («казьонниє землі»), які рентував селянам. Ідею совгоспів москвини здійснювали ще в 1815 році (А. Аракчеев). Також ще тоді здійснювали удержавнення ЛЮДЕЙ. Тоді Московська держава (уряд) купувала робітників для державних робіт, платячи за дитину 390 рублів, за підлітка 750 рублів за дорослу людину 1000 рублів (К. Kononenko. «Ukraine and Russia»).
Дурний буржуазний уряд платив, а розумніший пролетарський не платить, просто заганяє людей, як худобу, до вагонів і везе, куди хоче, на державні роботи (українців під північний бігун). Ну, і масштаб прогресивний. В XIX ст. «націоналізували» кількадесят тисяч людей, в XX ст. — кількадесят мільйонів. Вчив же В. Лєнін, що треба відібрати у буржуїв засоби виробництва. А хіба ж робітник (разом з його родиною і коровою) не є «засобом виробництва»?
Читаючи стару (до 1917 р.) історію Московської імперії, не віриться очам. В кожній царині життя, без жодного, хоч би малого, винятку бачимо точне аж до дрібниць життя СССР. У кожній царині життя: політичній, економічній, культурній, ба навіть в ідеологічній — бачимо повну ТОТОЖНІСТЬ. Одна і єдина різниця — це термінологія (і то не завжди) та хіба ще й «масштаб». Це помітили і чужинці, напр., W. Н. Chamberlain («Russia’s Iron Age»). Та й самі москвини признаються до цієї тотожности («Что менялось? — Знакі і возґлавія. А тот же ураган на всех путях». М. Волошин).
Цю тотожність у царині політики, культури, ілеології москвини (чорні, червоні, білі, рожеві, брунатні) спритно маскують відповідною термінологією. Але в царині економічній це дається їм вже значно тяжче, бо економіка оперує числами. Як не крути, як не верти, а три більше, як два. Тому згадаймо тут дещо (дуже мало) з економічного життя України до 1917 року. Воно ж бо показує непереривну, традиційну, тотожну економічну політику москвинів від першопочатків поневолення ними України по сьогоднішній день. Непереривну і ТОТОЖНУ. І буде нею доти, доки Україна не поставить на московсько–українському кордоні «китайську стіну». Стіну матеріяльну і духову.