Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Українські промисловці і торгівці пробували боротися з таким навмисним нищенням української промисловости і торгівлі. Вони хотіли побудувати власним коштом свої залізниці, але московський уряд не дозволив (поставив навмисно неможливі до виконання умови). До речі, тут варто навести один з мільйонів прикладів московської цинічної підлоти. Півофіційний московський часопис «Масковскіє Вєдамасті» доказував непотребу залізниць в Україні тим, що, мовляв, десятки тисяч українських чумаків втратять свій заробіток. Яка доброта!
Як бачимо, привіз сирівців з України до московських фабрик не коштував Москвина ані сотика, бо ж те, що залізниці втрачали, перевозячи наші сирівці на північ за малу оплату, москвини надолужували збільшеним митом в чорноморських портах.
Але тим грабіжникам і цього було мало. Вони свої товари гіршої якости везли в Україну, а ліпшої якости продавали в Московщині. І цього ще замало! Москвини за ті гіршої якости товари брали в Україні на 15–20% більше, аніж за ліпшої якости в Московщині (М. Слабченко. «Матеріяли…»).
Як ми вже сказали, догмою економічної політики москвинів щодо України було і є тримати Україну в стані безправної, нещадно визискуваної колонії. Тому вся їхня економічна політика в Україні мала метою не лише охоронити московський промисел від конкуренції українського, але (і головно) тримати Україну в стані колонії; в ніякому разі не допустити до її упромисловлення, щоб не втратити ринку і сирівців для московського промислу.
Одною з тисяч ілюстрацій цієї політики є наша вовна. Україна продукувала 25 мільйонів кілограмів вовни річно. В 1822 році московський уряд наклав охоронне (ввізне) мито майже на всі європейські готові фабричні вироби (яке часом доходило до 200% вартости товару). Англія мала дешеву (австралійську) вовну, яка конкурувала з нашою. Московський уряд зняв ввізне мито на вовну (англійську), і наші вівчарі збанкрутували. На їх протести не звернув уряд найменшої уваги.
Незважаючи на те, що московський уряд дуже потребував грошей, він не наклав жодного мита на мадярське та грецьке вино, щоб тим митом не піддержати українських продуцентів вина.
Те саме і з тютюном. 80% тютюну, що його вирощувала Україна, обробляли петербурзькі тютюнарні.
Та з цукром москвинам «не повелося», бо цукровий буряк не міг рости в Московщині, а первозити буряки до Московщини і там з них виробляти цукор — навіть уряд не міг доплачувати за перевіз. (Але перше пробував і це робити). Москвини були примушені «зі скрежетом зубовним» дозволити будувати цукроварні в Україні. Але й тут хитрий москвин знайшов спосіб не допустити до великого розвитку нашої цукрової промисловости.
В кожній культурній державі уряд не накладає податку на предмети, без яких людина не може вижити, як, напр., хліб, сіль. Натомість накладає великі податки на шкідливі для людини продукти, як, напр., алкогольні напої, тютюн, та на предмети люксусу. В Московщині якраз навпаки: і за царських буржуазних і за теперішнього ПРОЛЕТАРСЬКОГО урядів були і Є ВИСОКІ податки на ХЛІБ, СІЛЬ, але МАЛІ податки на ГОРІЛКУ, ТЮТЮН, предмети ЛЮКСУСУ. Европейські уряди зарахували цукор до такої ж щоденної потреби, як і хліб чи сіль, і тому ніякого податку на цукор не накладали. Москвини ж на самих початках цукрового промислу наклали великий податок на цукор. (Першу в Україні цукроварню побудовано в 1887 році).