Попід Кичерами та над потоком

Її вирішили залишити на господарстві й виховати на справжнього пса, бо вже змалку була куслива й не давала собі зробити кривди. Так і залишилась пестійка й розбишачка при мамі. І хоч їй швидко поросли гострі наче шпильки зуби, вона радо присмоктувалась до матірньої груди. Це так на відміну від кісток, що їх гризла завчасу, та із собачого звичаю, щоб зуби кріпшали. Швидко вона стала гонити довкруги хати, весело побрішкуючи й визиваючи маму до «дралування». Та Мімі, непривична до таких собачих перегонів, підбігала кілька кроків, потім брехала на Боську, мабуть лаючи її за таку пустоту й верталася до хати. Не помагали й інші способи, що їх Боська вживала до старої. З них найлюбішою було застромити зубки в Мімин довгошерстий карк і торгнути його декілька разів. Так, з дитячої ніжности.

І борюкатись з мамою ніяк було. Водитись за карк і зводити гризню та серед змагань торгати себе за шерсть Мімі ніяк не могла привикнути. Звичайно така забава кінчилася для Боськи погано: стара покарала її зубом, від чого Боська заплакала жалко.

— Бачиш дурний Босю, — приговорював Старий Пан, беручи на руки свою пестійку й гладячи її лискучу спину, — мама стара й не хоче боротися.

Двоє інших, що мали довшу шерсть і були латасті й не такі рухливі, як сестра, віддали селянам. За одного навіть приніс ґазда з Волосянки влітку малин. А наймолодший Циган, що мав чорну шерсть в білі лати, дістався Андрієві, що жив під Гришівцем.

— Жалко мені віддавати Мімині діти, — казав Старий Пан — та щож, не буду я тримати всіх у хаті. Оцей старший пішов у Волосянку, то вже я його не побачу. А малого Циганка я завжди провідаю, і занесу йому дещо доброго з’їсти, бо Андрій мій приятель і ми часто навідуємось до себе.

А Боська виростала біля Старого Пана й при мамі, наповняючи хату щораз більшим рухом. Вона не могла ні хвилини всидіти тихо, вертілась у пана на руках і старалась язиком засягнути його по носі й роті. Фиркала всіми лапками, ловила за рукав, торгала його й гарчала. То знову ловила в зуби ґудзик при одягу й з веселим гаркотом торгала його так довго, , аж поки не відогризла. За те перепадало їй від Гані не лиш лайки, але й ляпасів, що так і лящіли на її точених задочках. Не були знову такі болячі, все ж після них Боська бігла до маминого ліжка, припадала до неї, скомліючи й скавулячи, тулилась до її теплого боку. Мімі вилизувала покривджене місце, а Боська зараз же зачинала нову ворохобню з мамою, торгаючи її за кудли.

Ні, Бось не могла всидіти тихо ні хвилини. Вона була один рух, одна радість, одне життя. Свої псоти й ворохобню розпочинала Бось ще вранці, як тільки Старий Пан прокинувся. До нього підходила латаста киця Боя і муркала примирливо, прохаючи ніжно, щоб узяти її до теплого ліжка. Пан брав ії, пестив, вона вилизувалась після нічних пригод і смачно засипляла.