К7

Семен сидів за столом і запитливо глядів на нього.

Агент розповів, що приїхав до Семена на поручення дядька. Шукає праці у зразковому підприємстві, щоб здобути добру інженерську практику. Коли Семен спитав його про прізвище, він подав моє.

— Московський нахаба! — заговорив я до Гаськи.

Семен відмовно похитав головою.

— На жаль, у мене нема вільних місць. Це замала фабрика, щоб ви могли здобути потрібну вам практику.

— Але мене поручив ваш дядько.

Семен глянув йому в очі, що мало означати щирість і відкрите серце.

— Чи ви знаєте мого дядька?

— Познайомився з ним нещодавно.

— В тому і справа. І ви нічого не завважили в ньому?

— Ні! — відповів ніби здивовано агент.

— Мені дуже прикро говорити на цю тему. Але коли ви впали жертвою дядька, мушу вам сказати. Мій дядько маніяк. Про це знає ціле місто, в якому він живе. Ніхто вже не дивується його витівкам і вчинкам. А я маю клопіт. Присилає мені молодих людей до праці, якої я не можу дати, бо не маю. Ви не перший тут і не останній!

Співчутливо глянув Семен на агента.

— Нічого прикрішого для мене нема, як відмовити комусь у потребі. А мушу це робити. Приїжджають молоді люди, яких манить романтика тропічних країн. Уявляють собі, що тут без зброї, наприклад, небезпечно жити. І кожний з них, якщо не має рушниці, то принаймні револьвер носить у кишені. А я цього дуже не люблю. Розмовляти з кимось, хто тримає зброю в кишені? Ух!

Раптом його голос змінився:

— А ви також, мабуть, маєте зброю. Наприклад, у правій кишені піджака! Вийміть, будь ласка, і покладіть сюди на стіл!

Заскочений таким велінням агент збентежився на момент, але швидко спам’ятався. А я зрозумів намір Семена. Він хотів знати, з яким завданням прийшов агент. Могло бути таке, що він мав наказ дістатися на фабрику, щоб нас шпигувати. Але могло бути і таке, що прийшов із зброєю, щоб шантажувати Семена, або — що гірше — «зліквідувати» на московський спосіб. Мої нерви напружилися до крайніх меж, я був відповідальний за щасливий кінець цієї справи.

Агентові появилися лихі блиски в очах. Не спускаючи його з уваги, я помітив кутом ока, що Гаська прицілилася на нього, спокійно й уважливо.

Агент сягнув рукою до кишені. Не витягнув негайно пістолі, і ця одна десята секунди рішила про все. Гаська натиснула спуск апарату, а я скочив до дверей. Агент не встиг підняти пістолі проти Семена. Скрикнув з болю, струм електронів викликав сильний корч у його тілі, а в той час я відібрав пістолю.

— Заряджена і відбезпечена! — поглянув я на зброю. — Хотів убити тебе!

За мною ввійшла Гаська.

— Коли він на мить зупинив руку в кишені, я здогадалася, що він відбезпечує пістолю і готовить стріл. І я впакувала в нього електронний набій.

Прийшов покликаний підпільник, і ми обидва відвели агента геть. Корчився з болю, коли мусів рухати ногами. Усе пішло гладко. Два рази в московську морду і два зуби на землі вчинили його м’яким. Признався до свого завдання: вбити Семена приглушеним пострілом з пістолі і вийти з бюра, або стероризувати кожного, хто б станув йому на дорозі. Поза тим не знав нічого — маленький виконавець чужої волі. Виявив нам тільки, що його пани повернуться сьогодні о третій годині. Якщо це правда, то вже були вдома й відкрили, що мене, їхнього в’язня, нема!