К7
- Автор: Тис Юрій
- Серия: Бібліотека видавництва «Гомін України» #25
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Гомін України
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «К7». Краткое содержание книги:
— Нема сумніву, — заговорив агент. — Їх випустили за містом, але центр є тут! — І він вказав пальцем на підлогу.
Семен бачив, що треба змінити тактику. Він глянув насмішливо на килим у місце, яке вказував агент. Той помітив, що Семен глузує з нього.
— Ви все заграли: і терасу, і розмови про зорі! Але ви маєте діло з нами! — і він допитливо прилип поглядом до Семена.
— Власне, чому ви дивитеся так на мене? Що цікавого в моєму обличчі? Сам знаю, що маю задовгий ніс і заширокі брови, але це ще не причина витріщувати на мене очі!
Тепер агент заговорив по-російськи:
— Ви тут не грайтеся зі мною, розумієте?
— Як хочу, то розумію, бо знаю п’ятнадцять мов. А по-українськи розумію завжди!
Агент рвучко обернувся до другого:
— Ну ти, скажи йому, ти теж хахол!
— Якщо ще раз образите український народ — ракетою вилетите з мого дому!
Хахол зморщився, очі йому потемніли, мовчав.
— Рука Москви знайде кожного ворога! Скоро ми вас вислідили!
— Так? То ви вірите, що це я?
Агент обнизив голос:
— Тут нікого з ваших немає, тож поставлю вам пропозицію. Гурт тих, що були б зацікавлені у знищенні Росії й у створенні держави, яку ви звете Україною, малий. Кого в світі цікавить Україна? Нікого, крім українських буржуазних націоналістів! З них усіх ми дійшли до невеликого числа тих, що могли б мати знання й можливості почати війну з нами. І натрапили на вас. Признайтеся, Москва простить!
— Ви божевільні! — знизав плечем Семен і весело засміявся до Рауля: — Він каже, що це я випускаю ракети.
Рауль похитав головою.
— Я в це не вірю.
— І я ні! — засміявся Семен.
— Ми ще раз переглянемо фабрику! — сказав агент. — Підемо ми обидва, а ти (це так до «хахла») залитися тут, щоб не втік!
Семен не відповів йому, покликав Гаську.
— Проведи їх по фабриці! — сказав коротко.
Залишився в кімнаті сам з Раулем і агентом.
— Ви українець?
— Я українського роду! — відповів агент.
— Значить, українець! І ви дозволяєте, щоб цей кацап ображав вас?
Агент потупив очі.
— Що ви знаєте? Важко жити!
По хвилині прошепотів наче до себе:
— А ви бережіться! Кожної хвилини!
Семен промовив спокійно:
— Цей ось, — вказав на Рауля, — не знає української мови. Говоріть усе, залишиться між нами.
— Ніяка чужа поліція вас не врятує! Такі накази вже є!
Семен звернувся до Рауля:
— Він каже, що є якісь накази в моїй справі. Ти щось знаєш про це?
— Згадував мені цей їхній старший, і я тебе повідомив. Але сам ніякого наказу ще не маю! Ти добре зробив з тими ракетами над містом. Спровокував їх, щоб виявили себе.
Гаська з агентами станула у дверях.
— Знайшли що? — спитав їх Семен з удаваною цікавістю.
— Не такий ви, щоб вас так легко зловити! Тепер слухайте мене, говорю при всіх і при цій дівчині. Ви маєте великий винахід у руках. Ми не розуміємо тільки, чому ви так зволікаєте. Може, вам дещо бракує, ну, та це не суттєво! Важливо те, з чим ми до вас приходимо: давай, працюймо разом! Здобудемо світ, будете жити, як буржуй! Потребуємо таких людей, як ви!
Семен засміявся:
— Та що ви? Як я схочу, то можу стати навіть наставником над Москвою, от скажімо, як губернатор від України на Московщину. Тоді ви всі залежите від мене, а не я від вас!
— Значить, відмовляєте?
— А ви ж думали як?
— Тоді знайте: нікуди не втечете, навіть оті чорні праліси, куди ви їздите, не захистять вас від нас!
Семен посміхнувся:
— Ви згадали праліси. Це правда, в них легко згубитися, і ніхто й шукати не буде. А щоб вам не прийшла охота зробити нам тут у моїй хаті якусь прикрість, знайте, що без мого дозволу ніхто звідсіля не вийде.
— Погрожуєте нам?
— Ні, я кажу правду. А ось праліси. Підете туди — і кінець вам! Там є такі племена, що їх і людське око не бачило. Візьмуть вас, погуторять з вами, опісля повтинають голови і так їх приладять, що вони стануть малі, як ось мій кулак. А за сто років учені будуть досліджувати ці ваші голівки. Не раджу вам лізти у праліси.
Глянув на годинник.
— Панове, вибачайте, але я маю квитки на концерт. Дуже мені було корисно провести з вами цей час.
Так звані гості відійшли. Рауль на прощання підморгнув значущо Семенові.
А тепер ми сиділи й радили.
— Насамперед, треба негайно зв’язатися з дядьком, поки вони встигнуть може і переловити розмову.
Справді, за хвилину дядько був на екрані. Семен коротко переповів події цього дня.
Дядько негайно вирішив:
— Наші розмови припинити. Тільки в найбільш критичній ситуації получитися на хвилі 4562. Панько нехай прилетить до мене негайно по останні накази. За чотири дні буде назад. Не хочу говорити більше. Бувайте!