Третя світова: Битва за Україну

Так що рік роботи обходився Мельниченку тільки у витратах на батарейки та касети в 40 тисяч доларів. Хтось мав би їх постійно видавати.

«Тоді ми призначили наступну зустріч, — продовжує розповідати Мельниченко, — Він мені намалював місце, де ми повинні зустрітися. Він намалював його на… на Конституції України. До речі, його малюнок зберігається в мене до тепер — де ми повинні зустрітися і як. Ну, Марчук каже, що зло потрібно прибирати — і будемо прибирати. Ну, тоді в мене крила виросли, і було узгоджено, що максимум після першого туру президентських виборів Кучми, ну, за допомогою й даних записів, Кучми не повинно бути… Я з Марчуком зустрічався — я не можу сказати, скільки разів: разів з десять я зустрічався з ним. В різних місцях. Ну, це те місце, яке він намалював. Ми обмінялись інформацією, обумовили, в який спосіб ми зможемо один одного знайти. Це були і пейджери, і умовні знаки, і мобільні телефони. Він дав мені свій таємний мобільний телефон, яким користувався тільки для спілкування зі мною. Це все відбувалося… на початку весни 1999 року… Я активніше почав працювати і записувати Кучму. У нас була впевненість, що Кучма як президент відбуває вже останні місяці, ну максимум — це жовтень-листопад 1999 року…

Зустрічались ми досить цікаво. Був у той час у Марчука водій Толя, здається. І я чекав в обумовленому місці. Того дня приїхав джип Марчука, проте самого Марчука не було. Дверцята відчинились і я побачив цю людину. Я сів, і ми поїхали відриватися від хвоста. Ми призначали зустрічі дуже пізно, десь близько дванадцятої ночі або о першій ночі, або ж о другій годині ночі — коли переконувалися, що машин немає і хвоста немає. Отож на схилі це місце було — як спускатися вулицею Банковою до театру Лесі Українки. Фу, соррі, до театру Франка. Біля метро — Інститутська або ж Банкова. Уже не пам’ятаю — зверху йде. Я там чекав, джип зупинився, я швиденько сів, і нас відвезли, джип відвіз на зустріч з Марчуком. Я йому всю цю інформацію виклав, він був дуже вдячний. Ми домовились, що зустрінемось наступного разу в іншому місці — поряд з комісією Верховної Ради України, там, неподалік від нашого управління. І час ми узгодили, щоб це вже було десь уже близько, ну, десь після другої ночі це було, точно… Одна з таких інформацій, яка… була передана… коли я вів записи, це був, здається, місяць травень… Зайшов до Кучми Рябець — голова Центральної виборчої комісії, Михайло Рябець. Він доповідав Кучмі, в який спосіб Рябець через Центральну виборчу комісію не допустить Марчука до участі в президентській кампанії. Я це все прослухав, був шокований, що вони збираються Марчука зняти з реєстрації, точніше, не зняти, а не допустити до реєстрації як кандидата в президенти. Я зв’язався з Марчуком — і ми терміново зустрілися. Я передав йому цю касету. Скажімо так, в той момент ще по своїх каналах, через своїх людей, на яких я виходив, через яких ми терміново зв’язались з Марчуком в тому місці, яке він намалював, і я передав йому касету, розповів схему. Марчук дуже подякував. І… каже: все, будемо на зв’язку. Ми обумовили — де ми зустрінемося наступного разу. Тобто, ми змінювали кожного разу місце нашої зустрічі… Для прикладу, сьогодні ми зустрічалися на Севастопольській площі, завтра зустрічалися поряд з театром Лесі Українки…»