Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 966000103
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, антропологів, усіх, хто цікавиться історією нашої землі.
Наприкінці II тис. до н. е. розквіт рибальства зафіксований у носіїв кобяковської культури, що мешкали у дельті Дону. Велика кількість кам’яних грузил так званого кобяковського типу вказує на поширення сітьового рибальства. Серед виловлених риб переважав сом (довжина до 1,65 м) та судак, третіми йшли осетрові[350]. Слід додати, що грузила кобяковського типу виявлені у носіїв білозерської культури на Дніпрі та Південному Бузі та у бондарихінського населення на Орелі. Отже, наприкінці доби бронзи спостерігається виразний перехід до сітьового лову риби на півдні України.
Глиняний посуд у господарстві племен бронзового віку займав значне місце. Судячи з відбитків пальців, що збереглися на деяких посудинах, його виготовляли в основному жінки. Слід відзначити, що за енеоліту у деяких регіонах України, перш за все у трипільців, гончарне виробництво посуду було дуже розвиненим. Збереглися гончарні печі. Посуд відрізнявся розмаїттям форм, чудовими технологічними якостями, вигадливою орнаментикою. Дослідники припускають існування у трипільському середовищі ремісників-гончарів, які обслуговували не лише мешканців свого селища, а й сусідів. Кераміка ж доби бронзи за всіма показниками поступається трипільській. Уся вона ліпна, виготовлена стрічковим способом, що добре простежується на уламках із пошкодженим верхнім шаром поверхні. Грубина глиняних джгутів коливається від 1 до 2 см. Денця формувалися окремо, а потім з’єднувалися із стінками, утворюючи іноді невеликий піддон. Для потовщення вінець до верхнього краю прилаштовувався ще один глиняний джгут. Більш-менш ретельно посудини згладжувалися зсередини та ззовні. На теренах лісостепового Правобережжя був поширений звичай ангобувати пбсудини ледь підфарбованою рідкою глиною. У технології виготовлення посуду протягом бронзової доби особливих змін не відбувається. Винятком є чорне лискування, що з’явилося наприкінці доби бронзи.
Керамічний посуд різних регіонів мав свої особливості. Хоча для окремих хронологічних періодів відомі подібні типи, орнаменти та прийоми їх нанесення на поверхню виробу. Так, на поширеній ледь не на всіх теренах України кераміці доби ранньої бронзи (рис. 164) спостерігається шнуровий орнамент (рис. 165), середньої — поглиблено-прокреслений, пізньої — валиковий (рис. 166). Майже увесь посуд виготовлявся з глини, до якої додавалися різні домішки, частіше пісок. Грубий пісок або випалений подрібнений камінь та граніт характерні для кераміки доби середньої бронзи. У пізньому ж її періоді до глини починають додавати шамот, слюду, графіт, тальк, вапняк тощо.
Рис. 163. Рештки довбаного човна з Ізюмщини.
Рис. 164. Форми та декор кераміки у населення Північної України на початку ІІ тис. до н. е.
Рис. 165. Горщик катакомбної культури, декорований шнуровим візерунком (с. Новопилипівка, курган 4, поховання 2).
Рис. 166. Форми та декор кераміки у населення Північної України в середині ІІ тис. до н. е.
Як відзначалося, наприкінці доби бронзи з’являються посудини, вкриті чорним лискуванням. Воно принципово відмінне від відомого у попередній період. Тепер лиск досягається не ретельним загладжуванням, а особливим випалом, коли у певний момент зачинялася тяга, припинявся доступ кисню і відбувалася реакція, внаслідок якої дим тонким шаром укривав усю поверхню посудини. Відтак ця посудина обмащувалася жиром і знову обпалювалася. Цей технологічний прийом був відомий, точніше, приступний невеликій частині населення Правобережної України. Окремі чорнолисковані посудини потрапляли у різні, іноді досить віддалені райони. Цікавим є питання щодо способу випалу кераміки. Поширена думка, що за доби бронзи у межах України посуд випалювався на відкритому вогні. Система доказів базується на тому, що посуд, обпалений нерівномірно, має темні не пропечені усередині смуги та плями різного кольору на зовнішній поверхні. Згідно із спостереженнями І. К. Свєшнікова в окремих культурах, наприклад, фракійського гальштату, домішки зерен вапняку у глину не перетворювалися під час випалу на гашене вапно, а зберігали свою структуру, що було можливим лише за температури нижче 500 °С. Це стало додатковим аргументом на користь відсутності гончарних печей за доби бронзи.
350
Шарафутдинова Э. С. Памятники предскифского времени на Нижнем Дону: (Кобяковская культура). — Л., 1980. — С. 71, 82.