Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Рис. 168. Кам’яні знаряддя для подрібнення мідної руди (за С. Й. Татариновим).

Середина II тис. до н. е. позначена утворенням значного гірничо-металургійного центру в Донбасі, який функціонував протягом кількох століть. Походження цього центру пов’язане з відповідними осередками металообробки Південного Уралу та Східного Казахстану і міграцією населення із названих регіонів на захід. Однією з причин міграційного руху могла бути кризова ситуація, зумовлена демографічним вибухом XVI—XV ст. до н. е. Донецький басейн з його міднорудними родовищами, про які мігранти могли довідатися, іще перебуваючи на Південному Уралі, природно виявився для них особливо привабливим місцем. Головні рудні родовища Донбасу локалізуються на теренах Бахмутської котловини, зокрема в Артемівському районі Донецької області. Найвиразніші рудні прояви зафіксовано біля сіл Вискрівка, Пилипчатине, Клинове, Новозванівка[354].

Давні копальні розташовані на вододільних височинах. Від них збереглися великі задерновані западини глибиною від 3 до 5 м та діаметром від 50 до 200 м, котрі, як правило, утворюють ланцюжок із вузькими перетинками. По краях западин лежать відвали — викиди порожньої породи. І самі відвали, і довколишня площа набули зеленкувато-сірого кольору. На розораних ділянках трапляються шматочки руди, знаряддя праці, кістки тварин, уламки кераміки. Розкопками встановлено, що у копальнях не лише видобували руду, а й займалися виплавкою металу. На підставі відомостей щодо видобутку мідної руди в інших регіонах (на Кавказі, Уралі, в Болгарії) можна реконструювати технологію розробок копалень Донбасу. Видобуток зводився до монотонного повторення кількох операцій: відколювання рудоносної породи, подрібнення та сортування, тобто відбору найбільш рудомістких шматочків (рис. 168). Для видобутку руди радше використовувався так званий метод підпалу, до якого, напевне, зверталися і на донецьких копальнях. На це вказує виявлене у відвалах вугілля. Подальша обробка збагаченої руди могла відбуватися як у копальнях, так і на поселенні. Спектральний аналіз міді в Пилипчатинській копальні показує, що кінцевим продуктом виробництва ставала низькомиш’яковиста мідь із високим умістом заліза. На думку фахівців, для отримання бронзи з такої міді кількість миш’яку повинна бути штучно доповнена. Із геологічної літератури відомо, що необхідний для отримання бронзи свинець є на Нагольному кряжі, розташованому у 200 км від давніх мідних копалень. Нещодавні розкопки на поселенні Усове Озеро дали можливість відтворити подальший процес металургійного виробництва.

Плавильні печі становили собою ями, до яких насипалися руда та деревне вугілля. Розплавлена мідь стікала на дно ями, утворюючи там злиток у вигляді товстого круглого коржа. Такий мідний відливок вагою 155 г було знайдено на одній із копалень біля с. Вискрівка Артемівського району Донецької області (рис. 169).

Рис. 169. Реконструкція горнів для плавлення мідної руди у носіїв зрубної культури. Автори А. Г. Копил та С. Й. Татаринов.