Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Рис. 171. Бронзовий ніж із м. Краматорська, катакомбна культура.

Рис. 172. Ливарна форма зрубної культури із с. Пилипчатине.

Уявлення про технологію бронзоливарного виробництва дають як самі речі, так і ті знаряддя, за допомогою яких вони виготовлялися. Щонайдавніші бронзові вироби одержані шляхом кування металу у розігрітому чи холодному вигляді. Однак головним засобом виготовлення речей за доби бронзи виступає литво. Поширені в основному були два типи ливарних форм: керамічні та кам’яні. На використання глиняних чи навіть земляних матриць за ранньобронзової доби у лісостепу вказують результати спектрально-аналітичного дослідження бронзової сокири, знайденої біля с. Дерев’яне Кам’янець-Подільського району. На знарядді добре помітні ніздрюваті натьоки та дрібні вищербини, що є відтворенням у матеріалі вад недбало оброблених стінок ливарної форми. Переважну кількість подібних ливарних форм виявлено у похованнях на теренах степової України. І надалі у Донецькому гірничо-металургійному центрі керамічні форми продовжують побутувати, але вже удосконалені. Виготовлені з такої ж глини, як і посуд, матриці були із значним домішком дрібного піску. Вони мали вигляд акуратних брусків підпрямокутної форми та різної товщини, залежно від речі, що повинна в них відливатися. Бруски для відливки сокир були грубими, а для відливки тесел чи ножів — тонкими (рис. 171). Кути брусків були прямими, а грані — рівними, паралельними одна одній. Негативи знарядь, вирізьблені ще у сирій глині, часто вкривалися шаром вогнетривкого каоліну. Готові вже матриці піддавалися сильному випалу, допоки вони не набували специфічного цегельного кольору. Керамічні форми могли бути одно- та двостулковими. Останні по заливці металу накривалися керамічними кришками-брусками. На використаних кришках помітні обриси відлитих предметів. Є підстави твердити, що одна кришка могла встановлюватися поміж двома матрицями, утворюючи своєрідний ливарний блок (рис. 172).

Десь на початку другої половини II тис. до н. е. на теренах України з’являються кам’яні ливарні форми. Їхнє походження пов’язане з Уральським гірничо-металургійним центром, а найбільше поширення припадає на Лобойківський, Інгуло-Красномаяцький та Кардашинський центри металообробки[358]. Такі матриці виготовлялися з різних порід м’якого каменю — тальку, сланцю, вапняку, пісковику. Здійснивши комплексний аналіз значної серії кам’яних ливарних форм, петрографи дійшли висновку, що базовим джерелом сировини, головним чином тальку, за бронзової доби було Криворіжжя[359]. Населення України високо цінувало кам’яні ливарні форми, прирівнюючи їх, судячи із численних скарбів, за вартістю до металевих виробів. Для різьблення негативів використовуються усі грані кам’яних брусків, кожна вільна ділянка. Особливо це стосується матриць, знайдених у лісостеповій смузі.

Крім матриць, до речей, пов’язаних із ливарним виробництвом, відносяться ллячки, глиняні ложки — розливачки металу та конічні сопла-рурки. Названі пристосування трапляються головним чином у похованнях степової смуги і фігурують у комплексах із керамічними ливарними формами.

Бронзова доба позначена постійним зростанням кількості металевих виробів, зміною асортименту — від дрібних ножів, шил та прикрас раннього періоду до втульчатих сокир, тесел, гаків, долот, стамесок, декоративного оздоблення металом культового дерев’яного посуду у носіїв розвиненої катакомбної культури. До найпростіших спіральних прикрас із дроту додаються солярні медальйони, стрижневі підвіски, литі біконічні намистини тощо. Ще більше бронзових виробів побутувало у племен бронзового віку Закарпаття, безпосередньо пов’язаних із Трансільванським гірничо-металургійним центром. Тут виявлено велику кількість скарбів бронзових виробів. До складу таких знахідок входили знаряддя праці, зброя, прикраси. Серед знарядь пращ слід зазначити сокири, тесла, ножі. Зброя репрезентована двообушними сокирами, мечами, кинджалами (рис. 173). Гарнітур прикрас складався із різноманітних шпильок, підвісок, медальйонів, нашивних бляшок тощо. Бронзові ж вироби лісостепу України представлені майже виключно прикрасами. Така ситуація зумовлена тим, що населення правобережного лісостепу, власне праслов’янське, місцевої металургії на середину II тис. до н. е. практично не мало. Про це свідчать як мала кількість бронзових виробів узагалі, так і відсутність місцевих ознак ливарного виробництва. Знайдені прикраси за формами, типами та технологічними особливостями тотожні виробам Трансільванського гірничо-металургійного центру. Хімічний склад металевих виробів із Войцехівського могильника, Гуляй-Города, Дитинчів та інших пунктів вказує на те, що вони виготовлені з міді південно-західних гірничо-металургійних центрів[360]. У північних регіонах лісостепу металевих виробів було мало взагалі. Навіть на таких добре досліджених поселеннях, як Пустинка, Мошни, майже не знайдено бронзових речей. Отже, метал був дорогим, вироби з нього берегли, а металевий брухт не викидався, а йшов на переплавку і відливку нових предметів.