Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Наприкінці бронзової доби ситуація з металургійним виробництвом істотно змінилася. Донецький гірничо-металургійний центр на кінець II тис. до н. е. практично припиняє своє існування. Різко скорочується кількість металевих виробів у вжитку. Брак металу дається взнаки: на багатьох селищах трапляються крем’яні серпи, а відливка бронзових припиняється. Це тим більше показово, що за час існування Донецького гірничо-металургійного центру крем’яні серпи вийшли з ужитку взагалі, витіснені металевими. Занепад місцевої металургії проявляється і у тому, що на Лівобережжі з’являються чужі, привезені здалеку металеві вироби і цілі скарби імпортних бронзових речей. Можливо, вони походять із металургійного центру, що виник у другій половині II тис. до н. е. в степовій Правобережній Україні, відомий під назвою Інгуло-Красномаяцький[355]. Не маючи власної сировини, металурги отримували її з Трансільванії, звідки, як свідчать спектральні аналізи, надходять мідь та олово для північнопричорноморських майстрів. Іноді копіювалися вироби трансільванських майстрів, при загальному переважанні власних оригінальних форм. Вплив карпатського, зокрема трансільванського, осередку триває аж до кінця бронзової доби, хоча найпізніший в Україні Кардашинський центр металообробки відзначається самобутністю бронзових виробів, відмінних від трансільванських.

На останню чверть II тис. до н. е. припадають і перші на теренах України ознаки місцевого видобутку та використання заліза[356]. Найбільше їх виявлено на півдні, у зоні розселення іраномовних племен. В одній із господарчих ям поселення сабатинівської культури Ташлик 1 на Південному Бузі знайдено залізне шило та шматки шлаків. Цей комплекс датується XIII ст. до н. е. Залізну шпильку виявлено разом із керамікою комарівської культури у кургані біля с. Городище Львівської області (рис. 170).

Серійне виробництво залізних та біметалевих речей фіксується протягом трьох наступних століть у племен білозерської культури. Із заліза виготовлялися виключно знаряддя праці (одно- та дволезові ножі, мініатюрні кинджали, шила), й лише одного разу відмічені залишки залізної фібули. У цей же час навички обробки заліза поширюються і на лісостепові регіони. На селищі бондарихінської культури Лиманське Озеро на Сіверському Дінці виявлено залишки залізоробного горна із залізним злитком (коржем) на дні[357]. У прафіно-угорських бондарихінських племен також виявлено окремі залізні речі (ніж, шило). Є певні ознаки залізоробного виробництва у праслов’янських племен білогрудівської культури. Але значно більше їх у фрако-іллірійського населення Середнього та Верхнього Подністров’я. Усі знайдені залізні речі зроблені із металургійного кричного заліза, а за формою повторюють бронзові прототипи, що свідчить про їхнє місцеве виробництво. Виготовлення перших залізних речей відбувалося ще у системі бронзоливарного ремесла і було зумовлене хронічною нестачею сировини (міді та олова) в Україні. Таким чином, бронзовий вік у заключній своїй стадії стає своєрідним прологом до доби раннього заліза.