Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Таким чином, специфіка господарства в різних районах була різною та, мабуть, понад усе залежала від господарських традицій, що склалися в енеоліті. Важливим джерелом для характеристики скотарства є знаряддя праці, виготовлені з кістки та рогу. Трасологічний аналіз дає змогу виокремити інструменти для різних робіт із шкірою. Так, для розробки туш та первинної обробки шкіри використовувалися ножі, скребачки, скобелі, для міздріння шкір — ножі, ножі-стамески, струги, тупіки. Останні виготовлялися здебільшого із щелеп великої рогатої худоби. Ще одну групу становлять скребачки, зроблені із копитних фаланг коней. Вони слугували для пом’якшення шкіри та розгладжування на ній зморщок. В етнографічній літературі їх називають шкуром’ятками чи розбивальниками. Багато знарядь виготовлялося з великих кісток, найчастіше щелеп. Існували також знаряддя, названі «ковзанами». Слушною є думка С. А. Семенова, що ці своєрідні вироби призначалися для обробки шкіри[346].

Готова шкіра йшла на різні потреби, насамперед на пошиття одягу та взуття. З цією діяльністю пов’язана значна кількість швайок, голок та проколок, виготовлених переважно із трубчастих кісток. Велику групу знарядь становлять різноманітні муфти, руків’я, основи для кременевих серпів. Трапляються кістяні знаряддя, використовувані у керамічному виробництві. Це лопатки для зняття зайвої глини та знаряддя для нанесення орнаменту.

За бронзової доби, головним чином у середній та пізній періоди, з кісток у великій кількості виготовляли предмети кінної упряжі, зокрема псалії. Звичайно, є бажання хоча б приблизно оцінити як кількість поголів’я на поселенні, так і кількість м’яса, що припадала на душу населення. Залучаючи етнографічні дані та приймаючи середній забійний вік за одиницю, можна припустити, що велика рогата худоба забивалася у віці не менше як у чотири рази більшому, ніж у свині, у три рази, ніж у коня, та у півтора раза, ніж у дрібної худоби. Взявши середній забійний вік свині за одиницю, дрібної рогатої худоби за півтора, коня за три, великої рогатої худоби за чотири, можна отримати виправданий коефіцієнт, перемножуючи на який кількість кісткових залишків відповідних видів у остеологічному матеріалі того чи іншого поселення матимемо реальний склад стада. Зробивши подібні розрахунки щодо поселень раннього залізного віку, Ю. О. Краснов дійшов висновку, що вони складалися приблизно із 50 осіб та мали реальне стадо із 70—100 голів. Дослідження скотарства на поселенні зрубної культури Усове Озеро дає можливість припустити, що на ньому одночасно існувало 15—20 голів великої рогатої худоби, 10—20 голів коней, 30—40 овець та кіз, 15—20 свиней, що загалом складало стадо із 80—100 голів. На поселенні східнотшинецької культури Пустинка у стаді було приблизно 100—120 голів.