Пожежник

Поза кучугурами брухту виднілася широка піщана яма, на дні якої лежала купа мотлоху, захована під шматами коричневого пластикового брезенту. Еллі припаркувала вантажівку між будівлею та «понтіаком фаєрбердом», звугленим до самої рами. Вона понишпорила під кермом, намацала кілька оголених дротів, зчеплених докупи, а тоді смикнула їх — пролунав сухий електричний тріск. Пожежна машина пихнула, загуркотіла, та врешті заглухла.

Вони сиділи в тиші. Крізь просвіт між дубів, у глибині парку, Гарпер бачила пласку бухту, вкритий галькою берег і ще кілька невиразних будівель на дальньому боці води. Просимо до цвинтаря «Саут-Стрит». Краєвид на пляж гарантовано. Тихі сусіди.

— Це все, звісно, добре, поки сонце не зійде. Тоді вантажівку буде видно з повітря, — промовила Рене.

Гарпер глянула на гаражні двері, будівлю наземної команди, і загадалася, чи не вистачить усередині місця для антикварної пожежної машини. Нік знову зіскочив з її колін і, розчахнувши двері, вистрибнув у розріджений туман.

— А ще я не впевнена, що ми досить далеко від табору Віндем, — провадила Рене. Її голос бринів похмуро та відсторонено. Жінка сиділа ліворуч від Гарпер, тримаючи в обіймах Ґілберта, стискаючи його тіло ногами. Голова чоловіка звисала на плече Рене, і жінка тримала його обома руками за талію. — У лісі є стежка. Звідси до стрільбища хвилин п’ятнадцять пішки. Минулого літа я кілька разів і собі ходила сюди.

— Але дорогою вийшло майже чотири милі, — зауважила Еллі. — І вони розраховуватимуть на те, що ми поїдемо далі, не спиняючись. Ні. Думаю, з цього щось вийде, якщо тільки ми вантажівку... що він надумав?

Дівчина розстебнула ремінь безпеки і вискочила надвір.

Нік забрався в піщану яму. Він відгорнув клапоть брезенту, відкривши сховану купу зів’ялих квітів, почорнілих вінків та запліснявілих плюшевих ведмедиків. Скорбота, вочевидь, теж мала термін придатності. Еллі наздогнала його, відшукала інший кінець брезенту і допомогла відтягти його до пожежної вантажівки. Кілька таких штук, і вони зможуть повністю сховати авто.

Гарпер вилізла з машини, вперлася руками в поперек і потягнулася, хрускаючи спиною. Тіло боліло, наче вона відходила від грипу; кожен м’яз нив, у суглобах щеміло.

Вона озирнулася до Рене.

— Зараз ми замаскуємо авто, а тоді зайдемо всередину, — Рене нічого не сказала, тож Гарпер докинула: — Думаю, час тобі вилазити.

Плечі Рене смикнулися, коли жінка втомлено зітхнула.

— Гаразд. Спитай, чи Еллі допоможе занести Ґіла всередину.

На той час Еллі з Ніком уже дотягли шмат брезенту до вантажівки. Еллі напружилася і кинула збентежений погляд на Гарпер. Та кивнула їй, ледь помітно.

— Звісно ж, міс Ґілмонтон, — відказала Еллі безтурботним тоном, який аж ніяк не пасував її блідому стривоженому обличчю.

Витягати з пожежної вантажівки важкий труп Ґілберта Клайна було ще тією морокою. Рене тримала його попід пахви, пихкаючи та відсапуючись, підштовхуючи тіло до дверей з пасажирського боку щораз на кілька дюймів. Еллі взяла небіжчика за щиколотки, і тоді вони почали потроху зсовувати його, але Рене вдарилася головою і впустила тіло, верхня частина якого вмить завалилася. Голова Ґіла гепнулася об сходинку до кабіни. Рене пронизливо скрикнула, ледь не пірнувши услід за трупом.