Пожежник
- Автор: Хилл Джо
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-617-7489-78-7
- Переводчик: Евгений Гирин
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Пожежник». Краткое содержание книги:
Мальборо-Мен забрикав ногами, посунувшись землею на шість дюймів. Він несамовито струшував головою і почав волати.
— Ні! Ні-ні-ні, ти не смієш! Не смієш! Послухай мене! Послухай!
— Знаєш, — відказав Пожежник, — гадаю, я вже вдосталь почув. Гірше, ніж слухати таку, як ти, паскуду по радіо — лише наживо зустрітися. Бо тут, у реальному світі, просто перемкнути станцію не вийде.
Тоді Джон копнув його — легко, майже кумедно — попід щелепу. Голова Мальборо відкинулася назад, а зуби клацнули, затиснувши кінчик язика. Його крик переріс у високе, огидне, нерозбірливе голосіння.
Пожежник рушив геть, трохи похитуючись, а його куртка затріпотіла по боках.
— Якщо не об’явишся до завтрашнього вечора, — гукнула до нього Гарпер, — то я кинуся на пошуки.
Джон озирнувся до неї, його вуста скривилися в усмішці.
— А я тільки-но почав думати, що виборсався з вогню. Постарайся не турбуватися. Вже невдовзі я знову буду з вами.
— Ну ж бо, міс Вілловз, — промовила Еллі. Дівчинка вже сиділа у вантажівці за кермом, однієї рукою тримаючись за дверцята і виглядаючи на Гарпер. — Час рушати. Десь там ще повно озброєних чоловіків. І той плуг.
Гарпер кивнула, а тоді роззирнулася, сподіваючись востаннє глянути на Джона. Та його вже й сліду не було. Пожежника поглинув дим.
11
Пожежна вантажівка відкинула вбік уламки «шеві інтимідейтора», наче комашку, жбурнувши каркас автівки до кола каменів. Гора брухту з брязкотом налетіла на одну з кам’яних брил. До перевернутого «шеві», коли вантажівка тріпнула його, саме наближався Марті Кассельман. Він встиг відстрибнути, але затиснутий у правій руці «узі» затріскотів, відтинаючи хлопцеві три пальці на нозі.
Кремезний «фрейтлайнер» почав здавати назад від напівзаваленого охопленого вогнем руйновища, яке колись було каплицею. Чоловік за кермом угледів, як пожежна машина з гуркотом попрямувала пагорбом догори, та, коли Джейкоб нарешті спромігся розвернути «фрейтлайнер», за його дружиною, Рене Ґілмонтон і двома дітьми, що були з ними, вже й слід загув.
12
Еллі загальмувала вантажівку в місці, де ґрунтова дорога вливалася в Літтл-Гарбор-роуд.
— І куди тепер? — запитала дівчинка.
Гарпер визирнула з пасажирського сидіння, шукаючи очима іржавий синій кістяк шкільного автобуса. Фари на ньому були ввімкнуті. Худорлява дівчинка років п’ятнадцяти, з поголеною головою, лежала, згорбившись, на кермі. Хтось встромив їй у потилицю мачете.
Нік потягнувся до щоки Гарпер, повертаючи голову жінки до себе. Він сидів у неї на колінах. Від хлопця тхнуло смаленим волоссям, виглядав він так, наче пустився ловити яблука у тазку[162], повному червоного «Кул-Ейду» — обличчя було вкрите липкими плямами крові, але очі тепер світилися ясністю. Хлопець заговорив до неї жестами.
— Нік каже, що знає одне безпечне місце, — промовила Гарпер, зіщуливши при цьому очі. Жестами вона звернулася до малого:
«Що за місце?»
«Довіртеся мені, — відповів Нік. — Там безпечно. Ніхто нас не знайде. Я там ховав усе, що цупив».
Погляд Гарпер хлопчик зустрів з похмурим виразом:
«Це я злодюжка».
Книга 9
Пожежна
1
У перші хвилини по тому, як пробило північ і квітень прийшов на зміну березню, пожежна вантажівка мчала по Літтл-Гарбор-роуд аж до самого кінця, де дорога переходила у Саґамор-авеню. Нік жестом вказав Еллі, щоб звертала праворуч. Вони проїхали менш ніж милю, коли хлопець почав змахувати руками, щоб вона зупинилася.
Еллі повернула до входу на цвинтар «Саут-Стрит» — кладовища, яке збереглося ще з колоніальних часів, розкинувшись на півмилі завширшки. Дівчина спинила авто перед чорними воротами, замкнутими на довгий важкий ланцюг та навісний замок. Нік відчинив дверцята з пасажирського боку й зістрибнув з колін Гарпер.
162
Мова про традиційну, насамперед у англомовних країнах, гру-забавку «Лови яблука», популярну під час святкування Геловіну — у великий тазок набирають воду, в яку потім вкидають яблука, що бовтаються на поверхні; діти мусять дістати яблука, користуючись лише зубами, а руки під час гри, як правило, зав’язують за спиною.