Пожежник

Мої любов та подяка Крістіні Террі, яка піклувалася, щоб я час від часу тікав з офісу і трохи веселився, працюючи над цією книгою. Усю любов на світі я спрямовую до обійстя сімейства Кінг-Браффет, до Наомі та до батьків, які разом, незліченними способами, зробили цю книгу можливою, а мої будні — сповненими радості. Понад усе дякую трьом своїм синам, які роблять мене щасливим — я люблю вас, хлопці. Я вдячний за наше спільне життя.

Зрештою: коли я скінчив третю чернетку цього роману, мій друг і ось уже двадцять років агент, Майкі Чоут — коханий чоловік Лорен — помер від раку легенів у віці п’ятдесяти трьох років. Я не знав, що він хворий. Це він тримав при собі. Вперше я про це дізнався, коли Лорен подзвонила сказати, що його не стало. Він ніколи не курив і щодня бігав, тому це здається вкрай несправедливим. Коли ми балакали востаннє, він саме прочитав «Пожежника» і сказав мені, що це збіса класна книжка. Для мене його схвалення значило все; водночас мені прикро, що ми так багато говорили лише про мене і мою писанину. Шкода, що не говорили частіше про нього. Майкі любив поїсти в якомусь новому гарному ресторані, і якби тільки ми мали змогу повечеряти з ним наостанок, я б сказав йому, що він збіса класний друг. Може, така переміна й заслужена. На ту мить, коли Майкі дізнався, що Гілл не моє справжнє прізвище, він представляв мене майже десять років. Бодай раз ми змогли неабияк здивувати один одного.

Я люблю тебе, Майкі. Дякую, що виділив для мене місце у своєму житті.